Ми готові бачити, слухати і чути світ...

Виступ Голови Верховної Ради України Володимира ЛИТВИНА на пленарному засіданні Четвертої (жовтневої) частини сесії Парламентської асамблеї Ради Європи

Для мене велика честь представляти свою державу тут, у центрі європейської демократії, і особливо з огляду на те, що нині виповнюється десята річниця входження України до Ради Європи.

У складі цієї авторитетної організації ми витримуємо магістральний курс на утвердження принципів верховенства права, забезпечення прав і свобод людини і громадянина, європейських цінностей загалом.

Це наочно підтвердили події, пов'язані з президентськими виборами 2004 року. Вироблена тоді у стінах парламенту формула суспільного компромісу продемонструвала цивілізаційну зрілість української нації.

Допомогла в цьому також об'єктивно виважена позиція Ради Європи та її Парламентської асамблеї. Вона була концентрованим вираженням політики європейського співтовариства щодо України.

Ця лінія знайшла продовження у ході візитів Генерального секретаря Ради Європи пана Террі Девіса та Голови Парламентської асамблеї Ради Європи пана Рене ван дер Ліндена.

Резолюції ПАРЄ, і насамперед щодо України, ми сприймаємо як орієнтири для свого дальшого поступу. А водночас – як безжальне та безпристрасне дзеркало, яке чітко фіксує стан справ в Україні.

У нас є політична воля для того, щоб мати справді суттєвий прогрес у впровадженні європейських стандартів і, зокрема, недопущення нової олігархізації країни, зрощення бізнесу з владою, гальмування реформ.

А отже, маю на увазі не лише формальне виконання зобов'язань, які взяла і бере на себе Україна, а й наповнення конкретним сутнісним змістом цієї роботи.

Безумовно погоджуючись з тим, що нашим рішенням та діям інколи бракує правової бездоганності й демократичної чистоти, я хотів би показати природу і мотивацію таких кроків на прикладі політичної реформи в Україні.

Можна акцентувати увагу винятково на тому, що окремі її положення не відповідають європейським стандартам.

А можна і треба враховувати при цьому головне: що означає політична реформа для України?

Вона означає долучення до європейських зразків організації державного життя і громадянського суспільства, а не консервацію авторитарної системи, яка від них віддаляє.

Тим більше, що авторитаризм, який на певному етапі переходу від тоталітаризму був багато в чому об'єктивно зумовленим і навіть неминучим, уже остаточно себе зжив.

Саме тоді, на крутому зламі історії, ми зуміли вибудувати каркас держави, зберегли її територіальну цілісність, зцементували націю.

І ще одна істотна, на наш погляд, обставина.

Таке масштабне рішення, як внесення змін до Конституції, стало результатом компромісу, що дозволив вийти на порозуміння, утримати політичну рівновагу й уберегти країну від громадянського конфлікту.

Зрештою, процес здійснення політичної реформи ще не є довершеним. А це означає, що ми зможемо, знову ж таки досягнувши консенсусу між політичними силами, усунути ті моменти, які викликають найбільше сумнівів – такі, як імперативний депутатський мандат і наглядові функції прокуратури.

Даний дискурс, як мені здається, має допомогти краще зрозуміти, чому ми, прагнучи дотримуватися зобов'язань, узятих Україною при вступі до Ради Європи, змушені часом вдаватися до політичного маневрування, відмовлятися від одномірних підходів, а подеколи приймати недовершені рішення.

За всім цим незрівнянно більше – люди, суспільство, держава і громадянський мир. Адже Україну політично вирізняє подвійність її природи та основних орієнтацій населення і політикуму.

А звідси два традиційні компоненти національного менталітету, які можна узагальнено позначити як західний і східний. Вони багато в чому зумовлені історичними обставинами, у тому числі перебуванням територій України у складі різних державних утворень.

Цим породжені й істотні етнонаціональні та релігійні відмінності.

Саме така диференціація і пов'язані з нею геополітичні пріоритети стали, по суті, головною лінією суспільного вододілу і мало не розкололи Україну наприкінці 2004 року.

Якщо не брати до уваги подібні чинники, то процеси в Україні можуть справді видатися з точки зору зрілих демократій надто повільними і навіть непослідовними, з періодичними відступами.

І далеко не так це виглядає для нашої держави, що мусить форсованим темпом долати шлях, на який в інших пішли цілі століття.

Реальність у тому, що ми просто не можемо надавати всім своїм рішенням та діям завершеного, якщо хочете, ідеального характеру – цього не дозволяє їхня компромісна природа.

Для нас, як країни, що перебуває у перехідному, транзитному стані, первісне й визначальне значення сьогодні має не пункт призначення, а динаміка просування до нього. І вироблення оптимальної моделі функціонування державного та суспільного організму на основі гармонізації, взаємодії світоглядів і культур.

У цьому контексті надзвичайно важливі дальше піднесення рівня нашого діалогу з Радою Європи, її заохочувальна політика стосовно України.

У тому числі й особливо в головному на даний момент його компоненті – моніторингу.

Неминучість цієї процедури для своєї держави ми розглядаємо у двох аспектах.

Перший – важливість України для Європи.

Другий – можливість відпрацювання та апробації на її прикладі демократичних процедур і для пострадянських країн.

Сприймаючи моніторинг як дисциплінуючий чинник, разом з тим слід було б уже розпочинати підготовку до перебудови відносин на постмоніторингових засадах.

На моє глибоке переконання, демократичний характер змін в Україні, політична зрілість, продемонстрована українським суспільством, відданість європейським цінностям і принципам демократії є вагомими аргументами на користь переведення відносин нашої держави з Радою Європи на більш високу рівнопартнерську основу.

Ми готові бачити, слухати і чути світ, готові вічно вчитися. Але не вічно брати чиїсь уроки.

Підстави для такої постановки питання дає насамперед той факт, що Верховна Рада України уже вийшла на належне парламенту місце. Саме вона взяла на себе всю повноту відповідальності у критичний момент президентської кампанії, забезпечила широкий суспільний діалог і через нього – політико-правовий вихід із глибокої політичної кризи.

Зусиллями Верховної Ради і Президента мінімізовано політичні ускладнення, пов'язані з відставкою останнього складу уряду. А треба враховувати, що ця загалом ординарна для демократичних країн процедура сприймалася у нас ледь як не привід до загальної кризи.

Відчутним внеском парламенту в консолідацію влади і політикуму в Україні стало ініційоване за його участю підписання Декларації про порозуміння та співпрацю.

Такі та інші кроки підтверджують, що наші дії дедалі більше вибудовуються на демократичній основі.

Справою честі в Україні є завершення всіх резонансних кримінальних справ – але заради встановлення істини і справедливості, а не на догоду комусь чи на чиєсь політичне замовлення.

Наступні парламентські вибори, які вперше проводитимуться винятково на пропорційній основі, мають означати для України проходження точки неповернення назад.

Можу стверджувати: вибори будуть гарантовано демократичними. Для цього ми працюватимемо в тісному контакті з Радою Європи, всіма міжнародними інституціями.

Безумовно важливим і перспективним спільним проектом могло б стати створення в Україні дослідницького центру Ради Європи з покладенням на нього аналітико-прогностичних функцій у сфері процесів побудови та тенденцій розвитку громадянського суспільства у країнах Східної Європи.

Шановні депутати асамблеї!

У далекому вже від нас 1949 році, засновуючи Раду Європи, її мудрі й далекоглядні фундатори так визначили ключове статутне завдання майбутньої організації: "Досягнення більшого єднання між її членами для збереження та втілення в життя ідеалів і принципів, які є їхнім спільним надбанням".

Сьогодні, коли досягнуто високого рівня такого єднання, ми просто зобов'язані подбати про спільне європейське майбутнє, захист спільних ідеалів, цінностей та принципів, про зміцнення нашої єдності.