Земні клопоти крилатих свидничан

У словацькому місті Свидник етнічний українець Михал БАРТКО господарює на посаді мера десятий рік. А отже, як і в них, так і в нас, це третій термін. До того дві каденції працював заступником міського голови. Підвладну територію знає від 1990 року. Українських журналістів зустрічав напрочуд тепло. Спілкувався рідною мовою. А знайомлячи зі Свидником, за його ж словами, «намагався наблизити місто до гостей».

– Пане Михале, мерія поселилася на вулиці Радянських Грдинів, тобто героїв. У вашому місті не прийнято перейменовувати вулиці?

– Загалом ні. Кілька назв змінили, але вони не мали стосунку до Другої світової. Пам'ять про війну – священна.

– Що змінилося для Свидника після скасування візових відносин із сусідніми країнами – членами Євросоюзу?

– У нас тісна й добра співпраця з Польщею. Й раніше не було проблем, однак тепер не стоїмо по кілька діб на кордоні. Останню нараду з польськими колегами присвятили спільному проектові з облаштування велосипедних доріжок.

– А чи відчули наслідки запровадження віз для українців?

– Передусім це відчули родичі ваших громадян, котрі мешкають на нашій території. Уже відбулося чимало перемовин, де вирішувалося, як спростити для цих людей процедуру перетину кордону. Запровадили 50-кілометрову зону, пересуватися якою можна без віз.

– Свидник – місто районне…

– Так. У районі 34 тисячі населення. Він має свою адміністрацію. У кожному селі є староста. І старосту, і мера обирають безпосередньо люди. Ніхто згори не може нав'язати своєї волі.

– Чим зайняті ваші громадяни?

– Багато людей (майже 900) працюють на швейній фабриці, спільному з італійцями підприємстві. Приблизно 260 осіб – на фабриці, що виробляє обладнання для харчової промисловості. Свидницька лікарня – це більш як 300 робочих місць. У навчальних закладах працюють понад 360 осіб. Близько 60 – у будівельних фірмах.

– Скільки мешканців Свидника нині влаштувалися за кордоном?

– На 1000 наших громадян припадає 60 таких, котрі «шукають себе» за межами країни. Є й такі, які вже 10 років не вертаються.

– Чи охоче йдуть сюди інвестори? Які точки прикладання їхніх ресурсів?

– Чужоземних інвестицій у нас мало. Переважно вони стосуються торгівлі в магазинах. Щодо зведення будинків, фабрик, то нам дуже важко залучити інвесторів. Більше можна говорити про державні вливання. Ось лише кілька прикладів. Ви помітили, що трасою через місто курсують багато вантажівок. Тому 750 млн. словацьких крон (25 млн. євро) спрямовано на побудову об'їзної дороги. Понад 20 млн. крон (приблизно 670 тис. євро) надано на спорудження житлового будинку.

– Які середні зарплати у вашому регіоні?

– Приблизно 12 тис. словацьких крон (400 євро). Щодо середньої по країні, то останнім часом вона дорівнює більш як 20 тисячам крон (близько 700 євро).

– Чи зросли ціни в магазинах після входження до ЄС?

– Ні. Але з 1 січня офіційно переходимо на євро, тоді й побачимо. Влада нині робить усе можливе, щоб ціни не підскочили. Гадаю, проблем не буде.

– Ваші вулиці заповнені молоддю. На чому для неї позначилися переміни останніх чотирьох років?

– Головне, що молоді люди тепер легко пересуваються Європою. Для них створюються програми навчання за кордоном у рамках ЄС. Юнь нині має крила й може летіти, куди хоче.

– Не боїтеся, що всі відлетять?

– Не думаю. Деякі з тих, хто виїздив із країни, помаленьку повертаються з бажанням самореалізації на батьківщині.

– До Свидника вертаються?

– Їх іще мало, але такі є.

 – Свято ліплення вареників – під патронатом мера. Скажіть, це коронна страва лише тутешніх українців чи решта населення її теж поважає?

– Це улюблена страва всього міста й одна з головних на вечерю. Вареники в нас роблять із картоплею, капустою, сиром, бринзою. А найуживаніша комбінація – сир плюс картопля.

– Доля до міста не завжди була милосердна. Воно історично вважалося бідним. З давніх-давен його мешканці емігрували за кордон. Чи нині вдається змінити такий імідж?

– Місто знало багато біди. Була холера, гинула худоба. У Другу світову відбувалися криваві бої. Відбудова Свидника почалася після війни. У 1960-ті тут мешкало 3500 осіб, тепер – 12 тисяч. Це показник того, що місто розвивалося.

– Цій багато обдарованій Небом місцевості з розкішною природою бракує розвиненої туристичної інфраструктури.

– Так. Є потреба в нових готелях: коли на свято сюди приїжджають українці з різних країн, їх треба десь селити. Із поточних проектів – продовження будівництва критого басейну на бардієвському напрямі, а також ресторану й кемпінгу біля нього.

Розпитувала
Ольга КЛЕЙМЕНОВА.