Показовий приклад ментально близьких сусідів

Із Надзвичайним та Повноважним Послом України в Словацькій Республіці Інною ОГНІВЕЦЬ команда вітчизняних журналістів познайомилася на прес-конференції у Свиднику за кілька годин до національного свята. Пізніше, під час урочистостей просто неба, Інна Василівна відповіла на запитання «Віча».

Інна ОГНІВЕЦЬ – уродженка історично знаменитих Жовтих Вод Дніпропетровської області, де 1648 року відбулася перша переможна битва українського козацького війська, очолюваного Богданом Хмельницьким, із урядовою армією Речі Посполитої.

Інна Василівна – одна з трьох українських жінок-послів: ще є у Ватикані та Данії. Коли пані Огнівець почала виконувати свої посадові обов'язки в Словаччині, місцева преса написала: «Має ужасний шарм». Цікаво, що «ужасний» словацькою означає «надзвичайний». На запитання про те, чи заважає стать на високій дипломатичній посаді, відповідає, що у певних випадках навіть надає переваги. Адже жінці важче відмовити, ніж чоловікові, до неї все-таки прислуховуються.

– Пані посол, коли вперше побачили Словаччину, якою вона вам здалася?

– Дуже сподобалася, адже своїми мальовничими гірськими краєвидами нагадує наші чудові Карпати. Це сусідня слов’янська держава, відчувається її ментальна близькість до України. Особливо тут, на сході країни, де лунають українські пісні, зберігаються українські традиції.

– Як ви оцінюєте нинішній стан двосторонніх україно-словацьких відносин?

– Насамперед хотіла б зазначити, що між нашими країнами не існує жодних політичних проблем. Саме тому відносини розвиваються в дусі взаємоповаги та добросусідства. Наразі ми маємо високий рівень політичного діалогу, який характеризується конструктивним партнерством в усіх сферах двостороннього співробітництва. Протягом останніх років постійно зростає зовнішньоторговельний оборот між Україною та Словацькою Республікою, який 2007 року перевищив мільярд доларів США. Ця позитивна тенденція триває й нинішнього року. Водночас, з огляду на економічний потенціал наших країн, є резерви для активізації торговельно-економічної співпраці. Зокрема, в енергетичній галузі та сфері транзиту енергоносіїв, транскордонному співробітництві.

– Український і словацький народи не лише близькі мовою, а й мають подібну історію...

– Упродовж століть ми йшли схожими шляхами, часто спільно борючись за нашу свободу, мову, національну ідею, національну державу. Ці чинники, зокрема, пояснюють, чому питання культурно-гуманітарного співробітництва посідають таке важливе місце в інтенсивному україно-словацькому політичному діалозі на всіх рівнях, включаючи найвищий. Нині ми можемо із задоволенням констатувати успішність такого співробітництва, яке ведеться передовсім в інтересах громадян наших країн, взаємно зближуючи наші народи. Наведу лише декілька фактів. У травні цього року Україна вітала посланців словацької культури під час проведення Днів словацької культури. Тоді було підписано Програму співробітництва в галузі культури між Україною та Словаччиною на 2008–2012 роки. Вона містить низку заходів, спрямованих на реалізацію спільних проектів у бібліотечній, музейній справі, концертній діяльності тощо.

Триває робота зі створення Центру української культури в Пряшеві й Центру словацької культури в Ужгороді, що передбачено домовленостями президентів України та Словаччини. Початок діяльності цих центрів засвідчить реальну турботу наших держав про українську та словацьку національні меншини, що компактно проживають у Пряшівському краї Словаччини та Закарпатській області України.

Для забезпечення прав української національної меншини Словаччини та словацької національної меншини в Україні сторонами створено Двосторонню україно-словацьку комісію з питань національних меншин, освіти й культури, чергове, восьме, засідання якої відбулося у Свиднику в червні цього року. На нь-ому, зокрема, розглядалися питання шкільництва та освіти загалом.

Співробітництво України й Словаччини в галузі освіти забезпечено на високому рівні: між 30 вищими навчальними закладами України та 14 Словаччини укладено 34 міжвузівські угоди. Підвищенню рівня цієї співпраці сприятиме укладення Угоди між Кабінетом Міністрів України й урядом Словацької Республіки про взаємне академічне визнання рівноцінності документів про освіту, виданих у наших державах, проект якої нині на завершальній стадії опрацювання.

В обох країнах для задоволення потреб національних меншин функціонують школи з вивченням, відповідно, української та словацької мов, створено національно-культурні товариства, підтримується діяльність осередків національної культури.

– У 2004 році Словаччина стала членом Європейського Союзу. Як змінилося життя країни зі входженням до ЄС?

– За останні чотири роки рівень життя тут значно зріс. Люди задоволені, що держава вступила до ЄС і НАТО. Ми, у свою чергу, можемо скористатися цим позитивним досвідом. Він яскраво демонструє, що стратегічна мета нашої держави щодо вступу до цих організацій правильна.

– Минув майже рік, як Словаччина вступила до Шенгену. Україна – єдиний її сусід, що не входить до шенгенського простору. Які це спричинює проблеми?

– Після приєднання до Шенгену Словацька Республіка стала жорсткіше проводити візову та міграційну політику щодо громадян країн, які не входять до шенгенської зони, в тому числі до громадян України. Водночас на зовнішніх кордонах шенгенського простору, а саме з Україною, словаки посилили контроль оформлення документів пасажирів та ретельніше почали здійснювати перевірки їхнього особистого багажу й транспортних засобів. В усіх автомобільних пунктах пропуску запроваджено так звану синю смугу, призначену для пропуску громадян тільки країн–членів ЄС, що призводить до штучного збільшення черги на інших смугах руху.

Як бачимо, проблеми є. І тому Україна послідовна в позиції щодо необхідності поступової лібералізації візових взаємин із країнами ЄС, зокрема зі своїми сусідами. У травні 2005 року вона в односторонньому порядку скасувала візові вимоги для громадян Євросоюзу, вважаючи такий крок актом доброї волі та сигналом європейській спільноті про готовність поглибити співробітництво у візовій сфері. У цьому контексті ми позитивно оцінюємо факт набуття чинності 1 січня 2008 року Угодою між Україною та ЄС про спрощення оформлення віз та початок її практичної імплементації. Цей документ – перший крок на шляху до забезпечення вільного пересування українських громадян територіями держав ЄС, до яких тепер належить і Словаччина.

У рамках реалізації державної політики щодо захисту прав і законних інтересів українських громадян у травні 2008 року в Братиславі міністри закордонних справ України та Словаччини підписали Угоду між нашими державами про місцевий прикордонний рух, яка набула чинності 27 вересня 2008 року. Також урядами двох держав підготовлено й, сподіваємося, до кінця цього року буде підписано Угоду між Україною та Словаччиною про співробітництво під час здійснення контролю осіб, товарів і транспортних засобів, які перетинають спільний державний кордон.

Ураховуючи звернення громадян, з ініціативи Посольства України в Словацькій Республіці, під час VII засідання україно-словацької Міжурядової комісії з питань транскордонного співробітництва було порушено питання відкриття пункту пропуску через спільний кордон «Забродь–Улич».

– У зв'язку з приєднанням Словаччини до Шенгену виникають й інші питання. Наприклад, у СР працюють громадяни України. Чи змінилося їхнє становище?

 – 6 травня 2008 року втратила чинність Угода між Кабінетом Міністрів України та урядом Словацької Республіки про взаємне працевлаштування громадян, що значно спростило порядок працевлаштування українських громадян. Зокрема, скасовано всі квоти (відповідно до законодавства ЄС), і працевлаштування наших громадян здійснюється безпосередньо зацікавленим роботодавцем шляхом реєстрації факту встановлення трудових відносин у регіональному центрі зайнятості. Нині всі аспекти працевлаштування українців на території Словаччини визначаються кон’юнктурою ринку праці. При цьому роботодавець зобов'язаний забезпечити українському працівникові медичне страхування, житло та виплату обумовленої контрактом заробітної плати. Крім того, відповідно до чинного словацького законодавства іноземець має ті самі права, що й громадянин СР, який є учасником правових відносин та якому надано дозвіл на тимчасове проживання з метою працевлаштування. Отже, українські трудові мігранти мають однакові з громадянами СР права.

Останнім часом збільшується попит словацьких роботодавців на кваліфікованих робітників із України, що зумовлено, зокрема, відтоком власних кваліфікованих кадрів у країни Західної Європи, а також втратою популярності деякими професіями. На нашу думку, така тенденція триватиме ще не один рік, тож потреба словацького ринку праці в українських фахівцях дедалі зростатиме.

Станом на вересень 2008 року у Словацькій Республіці офіційно зареєстровано 4575 громадян України. Крім того, 1074 отримали статус закордонного словака. Як відомо, вони не потребують додаткового дозволу на працевлаштування.

– Що можна сказати про спільні україно-словацькі проекти?

– Євросоюз створює умови для розробки й реалізації спільних проектів. Кошти надаються за принципом: хто швидше та успішніше розробить проект, той і виграє. На жаль, поки що Україна (та й Словаччина, хоч і має дещо більший досвід) досить пасивно ставиться до цього й не використовує наявного потенціалу. Тому кошти переважно спрямовуються на реалізацію проектів, розроблених у Польщі та Угорщині. Прикордонним регіонам України та Словаччини варто тут посилити активність. До слова, проекти культурного спрямування успішніші. І в цьому велика заслуга нашої держави, котра фінансово підтримує проекти закордонних українців. Це відчуває й українська меншина в Словаччині. Тепер є можливість фінансувати проведення конференцій, фестивалів, форумів, на яких лунає українська мова.

Бесіду вела
Ольга Клейменова.