№21, листопад 2008

На хуторі лишалися садки з хрестамиНа хуторі лишалися садки з хрестами

Як і чому я малюю болючі картини? Не знаю. Водночас сама собі відповідаю: вони в мені. Я ношу їх із собою, вони в’їлись у мою душу від самого народження. З кожним днем, роком загострюється біль, як рана колишня. Хочеться позбутися, вилікуватись. І ліки для цього — мої картини. А малюю своє життя. Думаю, так кожен митець пропускає через себе музику, пісню, поеми, картини…

 

Від редакції. Указом Президента України Віктора Ющенка художницю Віру Іванівну Кулебу-Баринову відзначено високою державною нагородою – орденом княгині Ольги ІІІ ступеня. Як зазначено в указі, за значний особистий внесок у розвиток національного образотворчого мистецтва, вагомі досягнення у професійній діяльності та з нагоди 70-річчя від дня заснування Національної спілки художників України. Щиро вітаємо, пані Віро! Зичимо наснаги.

«Вічани».

Прожила  я більш як півстоліття. Від тих часів воєнних 1941–1945 років. Батьки, діди, прадіди — землероби, селяни з Полтавщини. На хуторах мали великі простори, красу лугів, озер, ярів, лісів, пісень птахів та голосистих селян. Розповідали мені рідні. А моя пам’ять від грудня 1938 року. Там, на хуторі Мельникове-Кулебине, після Голодомору 1932—1933 років народжувала нас мама. Із села Римарівки забрав батько (Кулеба Іван Миколайович мою маму Ковтун Ольгу Олексіївну) в порожню бідну хату. Померли від голоду його батьки. Мій дід Кулеба Микола Ількович та баба Марфа, їхні діти, які були ще малі. А старші, уже сімейні, жили самостійно на інших хуторах та в селах. Ось як розповідає мама про своє заміжжя в 1934 році. Батько не мав у хаті нічого. Усе було з хати вивезено, проміняно, була лише скрипка, яку батько сам зробив. Плакала вона в батькових руках. Хоч як було бідно, голодно, народився синок: Миколою, Кольком назвали. Помер немовлям. Маленький горбочок у садку. Плакала мама, лежачи на рідному тому горбочку.

Так і залишили мої батьки на хуторі Мельникове-Кулебине хрести на могилах. Бо, щоб краще було заганяти селян у колгоспи, перетягли хутори в село. Стягли гарбами, возами хати, дітей і колиску, у якій приколисували ще малого мого місячного брата Петруся. А я вже мала два роки, старший Васько — три. Який біль у тих, хто після голоду 1932—1933 років переселявся в не менше горе — колгоспи! Зліпила мама та мої дядини під бугром у Римарівці хуторянську хату. Чоловіків забрали десь у ліси на перепідготовку військову. На хуторі лишалися садки з хрестами родин та перелякані коти, які тікали з нових поселень туди, де колись були сім’ї. А мама казала мені: «Не малюй, доню, той біль, малюй радість!». — «Мамо, а що є радість?». Вона мені: «Радість — це діти і квіти!». Тому й почала більше малювати натюрморти з дивовижними кольорами різних — і польових, і домашніх — квітів. А вони ж знову в мене болючі. Їх знищують люди — Чорнобилем, пожежами, якоюсь жорстокістю. Болить, болить моя душа за селян, за тих, хто на своїй рідній землі, на полях житніх голодною смертю мусив помирати. І я малюю. Малюю батька свого, як на колінах стояв серед поля, Господа просив напоумити когось, не дати голоду. Ні. Хтось дає такі закони, вказівки. Помирай голодним. І селяни безсильні — навічно в землі. Тепер ми, діти, які пережили голод у 1946—1947 роках, згадуємо, розповідаємо своїм дітям і онукам про ту правду історії нашої країни. Вона правдива, бо ми — свідки того страхіття. Моє покоління, особливо селяни, знають ціну шматка хліба.

Я та мої брати вижили. Пам’ятаю, як батько нас трьох переносив через болотяну лучку на острів, де ми цілий день мусили знаходити маленьке листя, з якого вечором мама ліпила зелені коржики. Чувальчик, заповнений зеленню, уже коли попоночіє, забирав із нами, безсилими, батько. Мама й він у колгоспі робили все, за трудодні. Їм там варили якусь колотушку. А восени отримували зерном платню. Зерно було змішане: кукурудза, ячмінь, жито, просо. Зимою ми, діти, перебирали в дерев’яний ківшик окремо кожну зернину. Драли на саморобну мельничку. Перезимували в холодній хаті. Адже нагріти піч не було дров. Виламували сухі бур’яни, бродячи по снігу. Інколи крали колгоспної соломи чи кулі конопель. Ті роки в мене постійно перед очима. Вони болючі. Я й малювала ще в радянські часи картини невеликого розміру про голод. Тільки коли можна було, я показала їх Тетяні Нилівні Яблонській. Через неї директор Музею українського мистецтва Михайло Романишин придбав для музею ті мої картини.

Одного лише разу я бачила їх в експозиції, як тепер, у роки незалежності, була відкрита виставка робіт художників, що малювали картини правди життя.

Отож і зараз народилася нова моя картина. Глиняні стіни хати, ікона Матері Божої із сином, золотом мальована, під рушником. Ослінчик, накритий тканим рядном, на якому сиділа молода мати за прялкою. Та перервалася сирова нитка, зупинилося колесо прялки, бо за вікном чорна жорстокість. Голод. У колисці задубіло дитя, й над ним ця мати. Я писала цю картину тепер у майстерні з пекучим болем. Писала таємно від сина, онуків, чоловіка, невістки. Боялася, щоб не бачили цього страхіття. Мені було дуже тяжко. Між переривами тижнів, місяців малювала квіти. І тільки коли зарубцювалося щось у мені, показала картину Валентині Рубан, мистецтвознавцю, своїй товаришці. Мовчали обидві. Як назвати мені картину, Валентино? Підписала: «Присвячую померлим від Голодомору 1932—1933 років в Україні». То є моя баба Марфа Кулеба та її немовля. Все. Думаю, ця картина є Пам’яттю про біль, горе, яких хтось завдає найсвятішим: Матері з дитиною. Тільки та ікона Божої Матері, що висить у хаті, дає силу й надію на Вічну Пам’ять, на Воскресіння людського життя. 

24 жовтня нинішнього року в Музеї українського мистецтва (м. Чикаго) відкрилася виставка художніх творів із України. А 22 листопада в Києві відкривається виставка пам’яті Голодомору 1932—1933 років, на якій експонуватимуться картини українських художників.

Автор: Віра Кулеба-Баринова

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Прем’єр Бельгії: Деякі євродепутати поширювали роспропаганду за гроші Сьогодні, 29 березня

1 млн снарядів навесні, новий пакет зброї з Німеччини, переговори з урядом Польщі: новини дня Сьогодні, 29 березня

Прем’єр: Україна домовилася з ЄС про пріоритетний скринінг законодавства у сфері агрополітики Сьогодні, 29 березня

Рада Україна-НАТО зібралась у Брюсселі через останні удари РФ по інфраструктурі Сьогодні, 29 березня

Зеленський розповів про розмову зі спікером Палати представників США Джонсоном Сьогодні, 29 березня

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Вчора, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Вчора, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Вчора, 28 березня

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Вчора, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Вчора, 28 березня