№19, жовтень 2008

Лівія — «трамплін» у Північну АфрикуЛівія — «трамплін» у Північну Африку

Добре ставлення лівійського керівництва, включаючи лідера лівійської революції Муамара Каддафі, до України відкриває перед вітчизняним бізнесом неабиякі перспективи виходу на ринок цієї північноафриканської держави (а воднораз і країн Магрибу: Тунісу, Алжиру й Марокко) та створення на ньому власної ніші економічних інтересів, хоча зробити це, скажемо, буде нелегко.

На «освоєння» Лівії націлилися багато західноєвропейських країн: Німеччина, Італія, Франція. А також Росія й Білорусь. Цікаво, що саме наші сусіди по СНД є головними конкурентами Києва на лівійському ринку. До речі, військову нішу має намір заповнити Захід, що може перешкодити розвиткові великомасштабного співробітництва в цій сфері між Україною та Лівією.

Цей чинник варто враховувати українській стороні.

Можливо, багато спірних питань розвитку співробітництва між Києвом і Тріполі може бути знято під час планованого візиту М. Каддафі до столиці України.

 

Площа території — 1 759, 5 тис. кв. км.

Населення — 5,8 млн. осіб (понад 90% жителів країни — лівійці, що як нація сформувалися внаслідок змішування арабів і берберів).

Керівний орган — Революційне керівництво (офіційно перебуває поза системою держвлади).

Законодавча влада належить первинним народним зборам і Загальному народному конгресові (парламенту).

Значною підмогою для розвитку ефективної співпраці між двома країнами є офіційна позиція України щодо Лівії. Згадаймо, наша держава була серед тих, хто активно підтримав призупинення санкцій ООН проти Лівії, бо застосоване Заходом покарання неабияк вдарило по українських економічних інтересах у Північній Африці.

Співробітництво з Лівією (а також з іншими країнами Магрибу) варто розглядати, зокрема, крізь призму концепції ЄС «Широка Європа», що передбачає «сусідський» статус для України й згаданих держав Північної Африки. Лівія та країни Магрибу загалом можуть стати перспективним ринком для збуту продукції українських авіа- та машинобудування, металургії, хімічної й обробної промисловості.

Потрібні конкурентоспроможні продукція та проекти

За свідченням співробітників Посольства України в Лівії, наші бізнес-структури, на жаль, ще не готові конкурувати нарівні із західноєвропейськими компаніями — французькими,  італійськими, німецькими тощо, які встановили тісні зв’язки з цією країною, одержуючи від неї нафту за коректною ціною. Погано, що українські компанії звикли ставитися до Лівії так само, як до малорозвинених африканських країн або держав СНД, пропонуючи Тріполі продукцію вчорашнього дня, а не високотехнологічну.

Сьогодні Лівія, продаючи Заходу енергоресурси й інші ходові товари на 40 млрд. доларів щорік, має значні кошти для придбання сучасної продукції в розвинених державах. Наприклад, нині їй потрібні «високошвидкісні» потяги, щоб сполучити різні регіони країни. Як відомо, Україна шукає фінансові можливості для створення таких потягів. За 3—5 років вона, ймовірно, й зможе постачати цю продукцію в Лівію, але не зараз. Українські структури, котрі збираються вийти на лівійський ринок, повинні врахувати, що Лівія початку ХХІ століття – то країна з високими темпами економічного розвитку й висококонкурентним ринком, на який намагаються вийти чимало відомих компаній Європи, а також енергоструктури США (вони вже дістали «добро» на це від адміністрації Джорджа Буша).


Українські канали входу в Африку

Україна має три канали виходу на ринок Африки. Це Лівія, Нігерія й ПАР. Однак її входження в Західну Африку через ПАР — недешеве для нас задоволення, бо на цьому напрямку активно працюють транснаціональні компанії.

Нігерійський «трамплін» для виходу на ринок країн Центральної Африки поки що ненадійний, адже ситуація в Нігерії не завжди стабільна (зауважмо, що країни, які перебувають у сфері «економічного тяжіння» Нігерії, небезпечні для розвитку бізнесу). Хоча великі міжнародні компанії загалом працюють успішно в регіонах підвищеної «бізнес-небезпеки», отримуючи максимальний прибуток. Наші ж працювати продуктивно в екстремальних умовах поки що не здатні. Та й не поспішають це робити.

А ось Лівія, попри тривалі американські санкції, зуміла створити умови для обстоювання свого особливого — «третього шляху розвитку» — й досягла на ньому певних успіхів. Тому це надійний канал для проникнення на ринки країн Північної Африки й держав, розташованих у регіоні (від півночі Африканського континенту до екватора).

Специфіка державного устрою, можливо, непопулярний в українських бізнес-колах політичний режим Муамара Каддафі, перманентне протистояння зі Сполученими Штатами й постійний меч санкцій ООН відлякували багатьох вітчизняних підприємців від співпраці з Лівією в довгостроковій перспективі й спричинювали насторожене ставлення в деяких наших політиків.

Як вважають вітчизняні фахівці з країн Магрибу, ми маємо більші можливості для роботи в Лівії, зокрема в сфері послуг щодо створення потрібної нафтопереробної інфраструктури, проведення геологічної розвідки. А стосовно української компанії «Нафтогаз України», то в неї чимало можливостей, зокрема й з технічного погляду. На «небідному» лівійському нафтовому ринку працюють багато іноземних компаній, але українська могла б мати й свою частку.

До слова, лівійські студенти, що навчаються в українських вузах, одержують стипендію 200 доларів на місяць. Кожний здібний лівієць може здобути дві вищі освіти за кордоном, до того ж держава готова профінансувати навчання сповна.

Чимало лівійців в Україні вивчають медицину, технічні науки, і це коштує Лівії добру копійчину. Але лівійський лідер М. Каддафі вважає, що молодь має опановувати науки в різних країнах, щоб потім використовувати здобуті знання й досвід для розвитку власної держави.


Контакти

Дипломатичні відносини між Україною та Лівією встановлено в березні 1992 року.

Скасування в 1999 році санкцій ООН проти Лівії відкрило широкі можливості для активізації україно-лівійської співпраці. Одразу ж після ухвалення Кабміном України відповідної Постанови № 228 від 6 травня 1999 року в Лівії відкрилося наше посольство.

Улітку 2005 року, під час візиту заступника секретаря (на правах віце-прем’єра) Вищого народного комітету Лівії Алі аль-Махмуді до нашої держави, досягнуто конкретних домовленостей для реалізації спільних проектів у сферах нафто-  і газовидобутку, літакобудування, суднобудування, сільського господарства, інвестицій і військово-технічного співробітництва.

А в грудні 2005 року, під час візиту в Тріполі тодішнього міністра закордонних справ України Бориса Тарасюка, лівійська сторона висловила намір розвивати курс на прагматичне співробітництво з Україною в нафтогазовій, сільськогосподарській, будівельній, авіаційній, інвестиційній, гуманітарній сферах, а також у військово-технічній.

Узимку 2007 року тодішній міністр палива й енергетики України Юрій Бойко, перебуваючи в Лівії, зустрівся з прем’єр-міністром Аль-Махмуді, міністром електроенергетики, водних ресурсів і газу Омраном Абу Краа, а також із керівником Національної нафтової корпорації Шукрі Гаремом. Обговорювалися питання співробітництва в нафтогазовій і енергетичній галузях. У підсумку Україна одержала доступ до розвідки й розподілу продукції між НАК «Нафтогаз України» та Національною нафтовою корпорацією Лівії. Ці дві структури підписали угоду про розподіл продукції (однак вона дотепер не ратифікована лівійським урядом). Термін дії угоди на видобуток нафти — 30 років, а  природного газу — 25.

Угода між НАК «Нафтогаз України» та лівійською Національною нафтовою корпорацією передбачає розробку блоків, площа яких перевищує 200 тис. кв. км, а прогнозні ресурси — 110 млн. т нафти й 30 млрд. куб. м природного газу.

У Міністерстві палива й енергетики України прогнозують, що розробка родовищ у Лівії, можливо, розпочнеться вже нинішнього року. Це дасть НАК «Нафтогаз України» змогу заробляти додатково до 350—400 млн. доларів на рік.

Україна найближчим часом почне добувати в Лівії нафту й постачати до цієї країни зерно, уточнив керівник Мінпаливенерго.


Чому Лівія?

По-перше, це дуже багата й платоспроможна країна з великими валютними запасами  у 100 млрд. доларів.

По-друге, вона традиційно мала відносини з Радянським Союзом. Чимало лівійців, що працюють у цивільній і військовій галузях, отримали київські й одеські дипломи. Вони знають Україну на побутовому рівні й дуже добре ставляться до українців.

По-третє, за структурою виробництва це країна, що багато завозить: починаючи від товарів народного вжитку до високотехнологічної продукції, тому для нас вельми перспективна як ринок збуту. Але, зауважмо, продукції конкурентоспроможної й сучасної.

По-четверте, вона перспективна і як партнер, із котрим можна спільно просуватися на ринки інших країн Африки. (Нагадаємо: Лівія створила Африканський банк розвитку для надання фінансової допомоги країнам континенту, а це означає, що там відкриються нові підприємства, з’являться енерго-  й транспортна інфраструктури, що полегшить вихід України на ринки африканських держав. До того ж Лівія пропонує створити на Африканському континенті щось на кшталт Європейського Союзу, і цю ідею підтримує ПАР — промисловий гігант півдня Африки. А створення такого союзу 50 країн Африки — своєрідний «трамплін» для економічного освоєння «чорного континенту» країнами СНД. Проте не можна забувати, що вихід на цей ринок передбачає значні фінансові вливання в економіку згаданого регіону).

По-п’яте, лівійське керівництво розуміє переваги західних партнерів і технологій. За свідченням українських фахівців, які працювали в Лівії, якщо Тріполі доведеться обирати між країнами, що мали, й тими, котрі не мали колоніального або імперіалістичного минулого, вибір буде зроблено на користь останніх. Тому є всі передумови, щоб перевагу віддали саме нам, навіть якщо український бізнес за якимись параметрами й буде гірший від західного або російського. Лівію цікавлять українські технології, наше високоякісне й недороге устаткування, сільське господарство, гуманітарні ресурси. Лівійці також зацікавлені в політичній підтримці з боку нашої держави в різних міжнародних інституціях.

Окрім того, існує проблема боргу Лівії перед колишнім Радянським Союзом. Його правонаступницею, як відомо, є Росія, і це негативно позначається на лівійсько-російських відносинах. Тому Україні простіше, бо вона не має жодних фінансових претензій до Лівії щодо міжнародних боргів.


Підводні камені співробітництва

Прискореному розвиткові відносин двох наших країн у сфері економіки кілька років тому зашкодив невдалий візит до України високопоставленого лівійського чиновника — генерала Джабера. На думку фахівців, зустріч не організували належно. Єдине, що бодай якось виправдує Україну, — це те, що візит збігся з подіями 11 вересня 2001 року. Ми маємо розуміти: у Лівії в нас є друзі, які вважають, що з Україною працювати потрібно, однак є й ті, хто віддає перевагу співпраці з іншими державами. Наприклад, із Білоруссю або Росією.

Джабер після України відвідав Білорусь. І там на нього чекав геть інший прийом: організований на належному рівні, із зовсім іншим ставленням до делегації. У підсумку білоруси одержали економічні вигоди, які могли одержати й ми. У Мінську було укладено й  низку військово-технічних угод.

Ті, хто працював у арабських країнах, добре знають, як араби відрізняються від європейців і їхній менталітет впливає на ведення бізнесу й прийняття рішень. Та наскільки арабська бюрократична машина не схожа на європейську.

Охочі працювати на цьому ринкові мусять насамперед бути готові пристосуватися до особливостей місцевого менталітету. І тут аж ніяк не завадить терпіння. А воно, у свою чергу, дасть змогу здобути довіру. Адже араби працюватимуть із вами лише тоді, коли відчують прихильність як до людини й партнера.

Дуже важливо, до речі, використовувати в діловому листуванні поряд з англійською арабську мову. І, нарешті, бажано ознайомитися з історією та сьогоденням цієї країни. А також спробувати зрозуміти механізм прийняття рішень. Інакше справа від самого початку приречена на невдачу.


Україна докладає недостатньо зусиль
для зміцнення своїх позицій на цьому ринкові

Кілька років тому в Тріполі проводили міжнародну виставку.  Найпрезентабельнішими були павільйони Росії та Білорусі (відповідно 200 і 330 кв. м). До слова, вони створювалися за фінансової підтримки держави. Водночас виставкова площа українського павільйону, організованого коштом Асоціації «Україна—Лівія», становила лише 54 кв. м. Коли виставка розпочала роботу, члени лівійського керівництва обходили павільйони та відзначали, які країни представлено в експозиції, а які — ні. Адже араби, й зокрема лівійці, завжди з повагою ставляться до тих, хто не ігнорує їхніх економічних інтересів, і якщо відчують добре до себе ставлення, то це позитивно вплине на їхній підхід до реалізації спільних проектів. На думку фахівців, Україна має зробити все, аби наші підприємства якнайчастіше демонстрували на лівійському ринку свої можливості, зокрема беручи активну участь у таких виставках.

Звісно, Росія й Білорусь цей ринок уступати без бою не збираються. До речі, у Лівії відкрито багато представництв російських компаній, що працюють у будівельній, газодобувній і авіаційній галузях. І співробітництво триває не лише в цивільній, а й у військовій сфері. Росія та Білорусь часто можуть запропонувати такий само спектр товарів і послуг, що й Україна, але  демпінгують, чим «підставляють» Україну. Свого часу Україна на переговорах пропонувала власну ціну на запчастини до антоновських літаків. Росія відразу ж почала демпінгувати ціну на вироблену українцями продукцію. Підсумок для нас був сумний: виграли росіяни.

Наша країна нарівні може конкурувати в тих нішах, що не зайняті такими транснаціональними монстрами, як «Бритіш Петролеум», «АДЖИП» тощо, й здатна постачати широкий спектр продукції — від харчових продуктів і товарів широкого вжитку до high-tech. До того ж, повторімо, лівійці до українців ставляться із симпатією.

Гарна можливість у нас для розвитку співробітництва в  літакобудуванні. Фахівці вважають: Ан-70 дуже перспективний для Африки. Єдине, що потрібно, то це стежити за якістю техніки, яку Україна постачає в Лівію, та рівнем її обслуговування.

Заслуговують на увагу проекти, пов’язані з будівництвом.

У Лівії ухвалено рішення найближчими роками інвестувати в розвиток економіки 30 млрд. доларів. А це будівництво промислових об’єктів і вдосконалення різної інфраструктури. Наші будівельні й транспортні організації можуть активно там працювати. Україні варто розвивати співпрацю також у сільському господарстві. І якщо вона працюватиме в цьому напрямі системно, Лівія стане серйозним ринком збуту нашої продукції. Та й лівійці можуть інвестувати кошти у виробництво сільськогосподарської продукції в нас.

Перспективним є й співробітництво в галузі охорони здоров’я. Але  тут треба навести лад. (Зараз виникло чимало посередницьких фірм, що влаштовують українських лікарів на роботу до Лівії. Однак, на жаль, не забезпечують їх належними умовами існування й гідною зарплатнею). Уже підписано угоду про створення спільного офтальмологічного центру в Тріполі й вивчаються можливості залучення українських фахівців для роботи в іншому державному офтальмологічному центрі — найбільшому в Африці. Лівійська сторона розглядає перспективу передачі цих закладів під керівництво українських фахівців. Оскільки лівійці знають і цінують український досвід у медичній галузі, вони прагнутимуть якнайбільше залучати наших фахівців.

Наступний перспективний проект — будівництво залізниці на півночі Африки. Однак участь українських будівельників у ньому під великим сумнівом: Україна втрачає цей шанс, значно поступаючись англійцям і китайцям.

Ще не повністю «виштовхнули» нас із багатомільярдного проекту з будівництва металургійного комбінату в Місураті, що працюватиме на залізній руді з родовища Ваді
Аль-Шати. Але ймовірність участі в ньому зменшилася, особливо після візиту Джабера, під час якого передбачалося підписати попередньо погоджений протокол. Українська сторона останньої миті чомусь захотіла внести низку змін, зокрема змінити українського партнера!!! Це було сприйнято лівійцями як несерйозне ставлення до такого масштабного й необхідного їхній країни проекту. Тепер, щоб українські підприємства взяли в ньому участь, потрібні державна підтримка та відповідний супровід. 

Окрім того, Україна кілька років тому планувала підписати з Лівією угоди про співробітництво в авіабудуванні, щодо морського торгового судноплавства, а також у галузі охорони здоров’я, науково-технічного співробітництва, ветеринарії й захисту рослин.

 

Тему досліджував
Сергій Лебедько.

Київ — Тріполі — Себха — Київ.

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Прем’єр: Україна домовилася з ЄС про пріоритетний скринінг законодавства у сфері агрополітики Сьогодні, 29 березня

Рада Україна-НАТО зібралась у Брюсселі через останні удари РФ по інфраструктурі Сьогодні, 29 березня

Зеленський розповів про розмову зі спікером Палати представників США Джонсоном Сьогодні, 29 березня

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Вчора, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Вчора, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Вчора, 28 березня

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Вчора, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Вчора, 28 березня

Чехія виділить кошти на свою ініціативу щодо закупівлі боєприпасів для України Вчора, 28 березня

ЄС розблокував пільги для України, Косово йде в Раду Європи, "коаліція бронетехніки": новини дня Вчора, 28 березня