Солотвино: провалля ширшає на очах, а вода шукає вихід

Редакція журналу «Віче» продовжує відстежувати катастрофічну ситуацію, що склалася в селищі Солотвино на Закарпатті

17 вересня за дорученням голови Закарпатської облради Михайла Кічковського депутати, члени постійної комісії з питань екології та використання природних ресурсів облради, представники відповідних служб і управлінь облдержадміністрації вивчали на місці, як виконується   рішення виїзної сесії «Про  критичну ситуацію, що склалася на Солотвинському родовищі кам’яної солі та державному підприємстві стратегічного значення «Солотвинський солерудник» і шляхи виходу з неї».

Солотвинський селищний голова Юрій Ухаль розгорнув карту, на якій позначено всі шахти, а таких у селищі 9 (6 із них уже мають свою історію, свої іменні назви: «Кунекунда», «Крістіна», «Йосип», «Альберт» та ін.),  штольні протяжністю 17,4 км,  навіть підземні камери — «цельники», озера, центральний водоканал, очисні споруди тощо. Зав’язалася розмова. Йшлося про те, що за висновком Міністерства аграрної політики, котрий надійшов на адресу Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, зупинити процеси затоплення підземними водами гірничих виробок неможливо. У листі парламентського комітету до Закарпатської облради пропонується, щоб область розробила проект державної цільової програми.

Однак Закарпаття не має для цього відповідного ні науково-дослідного, ні фінансового потенціалу. Принаймні над проблемою Солотвина слід попрацювати науковій спільноті, передусім гідрогеологам та геофізикам.

Юрій Ухаль повідомив, що нині виконком селищної ради складає списки будинків, яким через утворення проваль і стихійних водних артерій загрожує лихо. Мешканців треба відселити в безпечне житло. Нині тільки двом сім’ям запропоновано інші помешкання, які, щоправда, потребують ремонту.

Під загрозою доля двох п’ятиповерхівок, що в урочищі Чорний мочар.

Доки з’ясовуватимуть ситуацію, необхідно відродити штольні. Їх свого часу обслуговували 240 осіб. Мережа водовідвідних каналів, збудованих примітивним способом у давнину, працювала сотню років чітко. Якщо й виникали невеличкі підтоплення, воду відводили в русло, яке вело в Тису. Шахти № 8 і № 9 мали вертикальні колодязі з насосами, що перехоплювали воду й виводили в  ту ж штольню. Так було до 1992 року, коли вирішили зекономити, звільнивши 80 осіб, що обслуговували ці тунелі. Після того ще й ще.

У 2006 році Тиса-штольня, яка обслуговувала сьому та восьму шахти, провалилася.

Нині на шахтній території п’ять безодень. У небезпечній зоні — об’єкти інфраструктури Солотвина, зокрема дві школи, лікарня, мережа централізованого водопостачання та водовідведення, лінія електромереж. А високовольтна лінія електропередач, яка живить шахту № 8 та центральну частину селища, — у зоні інтенсивного карстоутворення.

Виїхавши на місця попередніх провалин, група від побаченого, без перебільшення,  остовпіла. Провалля, що неподалік турбази «Ельдорадо», біля якої озеро, до слова, повністю висохло, ширшає на очах. Земля гуркоче, осипається, поглинаючи дедалі більшу площу. З-під провалин, як намальовані, визирають білі соляні пласти. Розірвані місцини витоптаних стежин сягнули за огорожу.

Група прямує до озера, яке три роки тому називали прісним, минаючи солоне — історичне, де закінчується територія виробки шахт. Спробували воду на смак, а вона… солона. Саме ж озеро міліє. Отже, вода пішла в інший бік? А чи не вертається вона в шахту? — запитували себе присутні.

…Розмови не вщухали. Згадувалися часи, коли Солотвинська копальня кам’яної солі — одна з найбільших у Європі (наш край тоді  входив до складу Угорщини) — забезпечувала третину надходжень до королівського бюджету. Солерудник цілковито належав угорській короні. Сіль у Солотвині видобували  шахтарським методом, тоді як на Прикарпатті її отримували з ропи у варильнях. Першу шахту, до речі, назвали жіночим іменем — «Кунекунда» на честь доньки угорського монарха Бели IV.  За переказами, у цю копальню Кунекунда, приїхавши сюди вперше, кинула обручку. Чи не тому всі провалля мають тут форму каблучки? Дай, Боже, аби їх поменшало.

— Шлейф соляних покладів тягнеться аж до Хуста, — розповідали обізнані учасники наради, — і, за даними експертів, має 700 мільярдів  тонн запасів найкращої в Європі солі.

Солотвинська сіль справді унікальна, не містить шкідливих домішок, наприклад, гіпсу,  тобто на 99 відсотків складається з чистого NaCl.    Господь кинув до наших ніг безцінний скарб — білий кришталь.

…Хотілося побачити й Музей солерудника, де зберігаються інженерні карти, які можуть багато про що розповісти, зокрема про обсяги видобутку солі,  місця прісної води, що є, як стверджують фахівці, загрозливою  для об’єкта.

Реалізації рішення 17-ї сесії облради з нетерпінням чекають мешканці не тільки Закарпатської, а й Тернопільської, Івано-Франківської, Львівської та інших областей України, туристи з Румунії, Угорщини, Польщі, Росії. Для них Солотвинські озера, ропа яких вважається високомінералізованою, слаболужною, хлоридонатрієвою лікувальною, стали Меккою, де можна було за півціни оздоровитися. Цього чекають і пацієнти алергологічних лікарень, котрих лікували в шахтних відділеннях, де їм дихалося легко, бо повітря стерильне, як в операційних. Цього чекають і жителі селища,  чимала частина якого розташована над виробками  шахти. А також усі закарпатці, родичам чи друзям котрих випало жити в обіймах соляної криниці, що її туристи називають  «мертвим морем».  Накликали?..

Автор: Анна Романенчук