Перші в країні створили програму, витратили мільйони гривеньі багато сил на її втілення

Дніпропетровська обласна рада нинішнього скликання зініціювала створення обласного музею місцевого самоврядування. Відкрити його мають намір уже до кінця поточного року.

На Дніпропетровщині, крім знаменитого історичного музею ім. Дмитра Яворницького, ще майже три сотні інших, великих і малих. Є диво-музей фінансових органів та українських грошей, історії міліції, екологічний і санітарно-епідеміологічної служби, навіть — українсько-казахської дружби. Це, не кажучи про музеї славних тутешніх підприємств, сіл і міст, вищих навчальних закладів і шкіл, народного мистецтва і промислів… Усіх і не перелічити.

Нехай Іван Сірко та Петро Калнишевський нас научать

Чим же музей місцевого самоврядування вражатиме, чи матиме попит?

На думку заступника голови обласної ради Тетяни Полейко, можливо, досвід наших предків, котрі, поза сумнівом, не в тім’я були биті, справді підкаже, як треба діяти нині, щоб по-людськи жити у власному домі.

За словами фахівців історичного музею імені Д. Яворницького, давні та глибоко національні традиції самоврядності на Дніпропетровщині вельми виразні, бо це — край, де свого часу кілька століть поспіль буяло запорізьке козацтво.

Вступна частина експозиції розповідатиме про існування великого міста, так званого Ігренського центру ремесел і торгівлі, на території дніпровського надпорожжя ще в ХI—ХIII століттях. Далі йтиметься про Запорізьку Січ як самобутню та за багатьма аспектами неповторну систему самоврядування. Уже підібрано унікальні експонати й документи: карти і схеми адміністративно-територіального устрою Січі та її паланок, архівні матеріали Коша Війська Запорізького Низового, українських гетьманів, генеральної військової канцелярії і полкових канцелярій. Музей чи не вперше зможе в усій повноті показати найвідоміших кошових отаманів Івана Сірка та Петра Калнишевського.

Звісно, музей покаже й особливості самоврядування краю за часів Російської імперії від кінця ХVIII ст. до початку ХХ ст. Окремі розділи присвячуватимуться Катеринославському губернському земству та міській думі, радам робітничих, селянських і солдатських депутатів у період української революції й політичних змагань 1917—1920 років, а також органам народовладдя в колишньому Радянському Союзі.

Законодавство – на роздоріжжі, а депутати крайні

З огляду на проблемність і невизначеність сучасного становища місцевого самоврядування голова Дніпропетровської облради, доктор технічних наук, академік Юрій ВІЛКУЛ не випадково уточнює: музей створюється передусім з державницьких міркувань. Сімнадцять років становлення незалежної України докорінним чином змінили економічні й соціальні відносини в суспільстві. Виросло, по суті, перше пострадянське покоління українських людей. А реформування місцевого самоврядування на рівні територіальних громад як було, так і залишається на роздоріжжі. Один із заступників голови облради Валерій ХРАМЦОВ висловлюється геть категорично:

— Україна залишається найцентралізованішою державою на континенті. Не виконується більшості вимог Європейської хартії про місцеве самоврядування. На заваді, поклавши руку на серце, навмисне небажання децентралізувати владу в країні, бо постраждають, з одного боку, усілякі корисливо-чиновницькі, а з іншого — суто партійні інтереси. Досі ані Конституція України, ані все інше чинне законодавство не визначають у нас територіальної основи місцевого устрою.

— Якщо до спільного знаменника зводити суть усіх звернень і скарг громадян, які надходять з місць, то вони, — каже заступник голови — керуюча справами облради Катерина ВІДЯКІНА, — стосуються повноти та прозорості використання коштів, виділених на соціальні потреби. Тобто на утримання житлово-комунальних установ, мереж і підприємств, доріг і об’єктів культури, закладів медицини та освіти, газифікацію, водопостачання. Але парадокс полягає в тому, що обласна рада на своїх сесіях лише затверджує бюджет, домагаючись його соціальної спрямованості, а розпорядниками грошей виступають органи виконавчої влади — державні адміністрації. Вони ж ані депутатам, ані громадам не підзвітні. Однак претензії виборці — мешканці міст, сіл і селищ — адресують своїм обранцям, вважаючи їх, образно кажучи, крайніми. Що цілком логічно — так і повинно бути. Задля цього й створюється місцеве самоврядування.

— Непроста ситуація «крайніх», в якій перебувають міські, районні, сільські та селищні ради, — включається до розмови ще один заступник голови облради Віктор НАУМЕНКО, — поширюється і на об’єкти комунальної власності. Навіть елементарний їхній реєстр довелося відновлювати майже з нуля — шляхом детального моніторингу цих підприємств. Відповідно до Конституції, комунальна власність є матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування. Тим часом територіальні громади насправді досі позбавлені можливості самостійно оперативно й ефективно управляти таким майном, як системи тепло- і водопостачання, підприємства житлово-комунального господарства та з надання інших життєво важливих послуг населенню. Вони залишаються підпорядкованими обласним управлінням та інстанціям виконавчої влади. Нам нічого не залишається, як програмами розвитку й реформування житлово-комунальних служб на місцях майже силоміць передбачати їхню передачу у володіння й розпорядження громадам міст, районів і сіл. А що робити, коли відповідне законодавство в нашій державі зупинилося на півдорозі, якщо й не блокується навмисне?

— До цього часу діють і перехідні положення Земельного кодексу України, — якими визначено: усі права й повноваження з розпорядження землями в межах населених пунктів здійснюють відповідні міські, сільські та селищні ради, але за їхніми межами — зась, — продовжує розмову заступник голови облради — начальник відділу агропромислового комплексу Микола ВОЛОСЯНКО. – Там господарюють винятково органи виконавчої влади. Що це — безглуздя, зрозуміло всім. Виходить, територіальні громади поза своїми дворами вже ніякі не повноправні господарі. Тому напрошується запитання: скільки ще діятимуть перехідні положення? Тим паче, що зміни, пропоновані до Земельного кодексу, свідчать не про децентралізацію влади — навпаки, централізація загрожує набути жорсткішого вигляду.

Сьогодні з 389 бюджетів області тільки чотири десятки самодостатні. Коштів майже двадцяти вистачає лише на зарплату бюджетникам та оплату енергоносіїв, використаних бюджетними організаціями. Якщо у Дніпропетровську доходи міського бюджету в розрахунку на кожного мешканця становлять 1206 гривень, то в Новомосковську — тільки 531 гривню. У сільських районах різниця ще більша: від 1730 гривень у Павлоградському до 302 у Царичанському.

У Дніпропетровську на кожного мешканця припадає 7 тисяч інвестиційних гривень, а у Першотравенську — 300. У Новомосковському районі — 11,7 тисячі гривень, а в П’ятихатському — 500. Ясна річ, це позначається на рівні заробітної плати. В одних містах люди в середньому отримують удвічі більше, ніж в інших, а в більшості сільських районів навпаки: втричі менше. І це тоді, коли за останні п’ять років прибутковість промисловості на Дніпропетровщині зросла більш як у 5 разів, фонд заробітної плати збільшився майже втричі, обсяги податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів — у 4 рази, власні доходи місцевих бюджетів – утричі. У Солонянському районі забезпеченість населених пунктів централізованим водопостачанням сягнула ста відсотків, а у Криворізькому — 5. Рівень газифікації сіл Новомосковського району — 93 відсотки, а Межівського й Софіївського ледве дотягує до 20…

Отож, на думку Миколи Волосянка, нагальним сьогодні є вирішення актуальних питань зі встановлення меж територіальних громад в натурі, водночас удосконалюючи адміністративно-територіальний устрій усієї держави. А мета — забезпечити повсюдність місцевого самоврядування. Поширити його повноваження слід і на використання надр. Дніпропетровщина навдивовижу багата на поклади корисних копалин, тут налічується більше сотні їхніх родовищ. Але що з цього має населення регіону? Ради на місцях позбавлені прав розпоряджатися надрами. Вони лише погоджують надання спеціальних дозволів на використання підземних багатств. А самі ці дозволи надає чи влаштовує аукціони з їхнього продажу держава. І, ясна річ, поповнює власну скарбницю, зовсім не переймаючись відрахуваннями до місцевих бюджетів і цілком спокійно сприймаючи перебіг виконання угод і ліцензійних умов користувачами надр. Після ж закінчення терміну дії дозволів і ліцензій місцевим жителям на згадку лишаються зіпсовані землі, зруйновані дороги, понівечена природа. Тож самі ради повинні мати право видавати спеціальні дозволи на користування надрами, розташованими на їхній території.

Голова Магдалинівської райради Григорій МИГУР пояснює:

— Наприклад, на території нашого району видобувають нафту, газ і газовий конденсат. Працює понад сто свердловин (а це — буріння, облаштування під’їзних шляхів і тому подібне). На землях району, даруйте, уже курці ніде клюнути, щоб не влучити в трубу. Так от, майже 50 мільйонів гривень — орендна плата за видобуток у нашому районі — дістаються тільки державі. Району нічого не перепадає, крім клопотів і незручностей, зруйнованих, побитих доріг, зіпсованої екології.

Григорій Мигур не наполягає, аби всі кошти за оренду родовищ залишалися в районі. Бодай 5—10 відсотків... Адже людям, котрі живуть тут і трудяться, також багато чого потрібно. І тоді, коли за «їхні» гроші в країні будується що завгодно і де завгодно, у районі обвалюються школи та лікарні, фельдшерсько-акушерські пункти й амбулаторії, поштові відділення, філії ощадбанку, бібліотеки й будинки культури, руйнуються стадіони, дороги та вулиці.

— Депутатам обласної ради п’ятого скликання набридло чекати. Тому вони й напрацювали власну конструктивну Програму розвитку місцевого самоврядування в регіоні. Яка, хочу підкреслити, стала першою в країні. На її реалізацію вже витрачено кілька мільйонів гривень.

Почали з ремонтів і комп’ютерів

Одним з основних пунктів програми на першому етапі стало надання субвенцій з бюджету обласного місцевим на проведення капітальних ремонтів сільських і селищних рад. Понад 60 відсотків їхніх приміщень потребували такого оновлення. Уже торік невпізнанно змінилися, набули належного вигляду й належних умов для роботи Першотравенська сільрада у Верхньодніпровському, Кіровська в Нікопольському, Аулівська в Криничанському, Варварівська в Юр’ївському, Карабинівська в Павлоградському, Дзержинівська в Солонянському, Мар’ївська в Синельниківському та Розилюксембурзька в Широківському районах. Цього року капітально відремонтовано приміщення ще десяти сільських рад у Васильківському, Петропавлівському, П’ятихатському, Новомосковському, Криворізькому, Томаківському та інших районах. Крім того, закуплено й передано сільським і селищним радам близько трьох десятків легкових автомобілів. Завершено створення регіональної комп’ютерної мережі, яка відкрила постійний доступ до обласних інформаційних ресурсів 13 міським і 22 районним радам, а в трьох пілотних сільських районах — усім сільським та селищним радам. Залишається лише наполегливіше оволодівати сучасними інформаційними технологіями. Здається, такий проект в Україні реалізовано вперше.

Менеджерами не народжуються

І хоча наскрізної вертикалі влади в місцевому самоврядуванні не існує, Юрій Вілкул дозволив собі не просити й не вмовляти керівників міських і районних, сільських і селищних рад, а вимагати від них долати інертність, творче безсилля й переставати бути сторонніми спостерігачами та статистами, котрі лише фіксують труднощі і проблеми, а не розв’язують їх.

Тим часом шістьох із кожних десяти депутатів обрано до нинішніх скликань рад уперше. Зміна голів та апаратів рад сягнула 40 відсотків. Тому чимало «новобранців» не могли похвалитися ані достатніми знаннями, ані досвідом самоврядної й депутатської діяльності. А це означає, що необхідно ретельно готувати кадри, спонукати їх до ініціативності в роботі, хоч би якою складною вона була.

Програма розвитку місцевого самоврядування також передбачає підвищення кваліфікації його керманичів і всіх інших посадових осіб. У регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України у п’ять турів відбулися навчально-методичні семінари з проблематики місцевого самоврядування. Це дозволило за окремими планами та програмами перепідготувати кадри посадовців міських і районних рад у Дніпропетровську, Дніпродзержинську та Кривому Розі, міських рад Вільногірська, Новомосковська, Синельникового, Нікополя, Марганця, Орджонікідзе, Жовтих Вод, Павлограда, Першотравенська й Тернівки, а також усіх 22 сільських районів. Тематика семінарів охоплювала питання бюджетного законодавства, міжбюджетних відносин і формування місцевих бюджетів, розробки та практики реалізації стратегій соціально-економічного й культурного розвитку територій, застосування земельного й екологічного законодавства, удосконалення управління житлово-комунальним господарством та об’єктами комунальної власності. З’ясували й особливості статусу депутатів місцевих рад.

Одним із найважливіших підсумків навчання стало те, що область нині вийшла на розробку суто наукової програми розвитку своїх територій. Щоб, уточнює Юрій Вілкул, знайти ефективну модель місцевого самоврядування, яка й стане всім у пригоді

Підштовхнув до цієї роботи і конкурс проектів з розв’язання найактуальніших проблем «місцевого значення» для міст, районів, сільських і селищних рад. Проекти подають з місць, а реалізація кращих, відібраних експертами, «фінансується за рахунок коштів обласного бюджету, також частково і з місцевих бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством». Справді бо вигідно: виявляй ініціативу, берися за конкретну справу — і тебе підтримають.

А якщо тепер спробувати підготувати пропозиції, як на своїх територіях домагатися піднесення економіки, малого та середнього бізнесу, соціального будівництва, поліпшувати водопостачання, газифікацію, діяльність заготівельних, переробних і виробничих кооперативів, сфери послуг для населення?

Спробували. Підготували. Але ці пропозиції, підкреслив на зустрічі Юрій Вілкул, абсолютно не розраховані ані на внутрішні можливості та резерви, ані на перспективу. У них немає найважливішого — стратегічного планування. Натомість все зводиться до того, що «дайте нам грошей, і ми землю перевернемо». Щодо грошей, то обласна рада і так максимально спрямувала цьогорічний бюджет на підтримку всього, що допомоги й підтримки потребує. На десятки мільйонів гривень збільшено видатки на утримання закладів охорони здоров’я та освіти, реалізацію програм «Соціальне житло», «Здоров’я нації», «Молодь Дніпропетровщини» тощо. Завели порядок, за якого «діляться гроші» чесно, відкрито й прозоро. Кожному регіону — «і за потребами, і за заслугами». Але що робити, коли лише самі сільські райони подали пропозиції на загальну суму близько півмільярда гривень, начебто цілком забувши про можливість самофінансування з власних бюджетів?..

Хочеш жити — зміни погляди

На тверде переконання голови Дніпропетровської облради Юрія Вілкула, справді довготривалі й реальні програми соціальної та комунальної розбудови територій змушують районні та сільські ради кардинально переглянути свою діяльність. Їм уже зараз необхідно переорієнтовувати населення на інші, нові форми зайнятості, переносити наголос, приміром, на малий і середній бізнес, котрий досі практично обминає сільську місцевість, а, отже, і сільських жителів.

На одній з цьогорічних нарад в обласній раді виступала голова Петриківської райради Наталія КОВАЛЕНКО.

– Дедалі частіше, – сказала вона, – доходиш висновку: хочеш жити на рівні цивілізованих країн — зміни своє ставлення до ролі села в сучасній українській історії та до особистого внеску у справу перетворення кожного сільського району на фінансово самодостатню громаду. Приміром, створення історико-культурницького центру «Петриківка» допомагатиме у відродженні народних промислів, ремесел і мистецтва,  розвивати «зелений туризм». Сьогодні у своїх садибах приймають відпочиваючих 18 сімей. Вони пройшли відповідне навчання, тренінги, отримали ліцензії й категорії на незвичну наразі діяльність.

Кожен район унікальний. Приміром, Нікопольський чи Томаківський, на території яких свого часу діяли п’ять з восьми відомих Січей запорізьких козаків. Бери та створюй меморіали й музеї просто неба, відкривай робочі місця для майстрів народної творчості, надавай людям змогу будувати харчівні та помешкання для туристів.

Хоча обласна рада в першу чергу  орієнтує сільські райони розвивати й підтримувати приватний аграрний бізнес з виробництва, заготівель і реалізації екологічно чистих вітчизняних продуктів харчування. Помідори й огірки, цибулю та моркву, капусту, кавуни та дині, яблука та груші — все це й іще багато іншого спроможні постачати народові українські селяни. А молоко й молокопродукти, сало, м’ясо, м’ясопродукти «домашнього виробництва» та за доступними цінами — в цьому не треба сумніватися, переконаний Юрій Вілкул, — здатні витіснити з ринку імпортні аналоги, далеко не бездоганні й переповнені консервантами. Достатньо лише створити для селянина сприятливі умови, що цілком під силу справжньому місцевому самоврядуванню.

Є в області напрочуд бідовий Верхньодніпровський район

Його бюджет торік було виконано на 116 відсотків. А територіальні громади сільських рад (зокрема, Боровківської, Пушкарівської, Мишурино-Різької, Малоолександрівської, Водянської) забезпечили «на круг» 115 відсотків надходжень до своїх бюджетів. Тут однаково гаряче підтримують як великих, так і дрібних виробників і підприємців, створюють усі умови для реалізації їхніх задумів і планів.

Голова Верхньодніпровської райради Микола ЦЕБЕНКО:

— З потужними промисловими підприємствами був такий клопіт: власники чи засновники не місцеві, тому податки платили в сусідні регіони. Ми зуміли відстояти й захистити інтереси свого населення, продемонструвавши потенціал місцевого самоврядування.

І тепер, коли обласна рада розпочала розробку науково-методичного забезпечення гармонійного і сталого функціонування територій, пілотним районом для напрацювання й реалізації цілей та ідей задуму обрано Верхньодніпровський. Як найбільш типовий за адміністративним устроєм для всього краю і готовий до рішучих випробувань. До згаданої розробки залучено провідних науковців вищих навчальних закладів області, регіонального інституту державного управління і, звісно, кращих фахівців облради. Щойно відбулася перша зустріч авторів концепції сталого розвитку територій з активом району. Провів її перший заступник голови облради Іван ЛАЗАРЕНКО:

– Справа, на яку замахнулася область, ще незвична й важко сприймається з першого разу, та обласна рада наважилася на експеримент: коштом обласного бюджету на території Верхньодніпровського району намічено втілити проект сталого і гармонійного розвитку.