передплата Українською | In English

№18, вересень 2008

Мистецтво великого почуттяМистецтво великого почуття

Поділитися:

Пейзажі одного з найстарших художників України Георгія Петрова є яскравим підтвердженням слів Олександра Дейнеки: «Мистецтво народжується з великого почуття». Та велике почуття визріває лише у витонченій душі, котра відчуває повнокровність світу з його блакитною далиною, божою росою й малиновими хмарами на заході сонця. Тому й кажуть, художником треба народитися.

Мабуть, не випадково Георгій Петров з’явився на світ 19 січня 1927 року на Водохреща, коли вода у ріках цілюща, а краса засніженого світу особливо пронизлива. Народився митець у Покровську Саратовської області. Це місце відоме соляними озерами й копальнями, на яких здавна працювали вихідці з України. Олександра Харитонівна, мати Георгія, мала українське коріння й походила зі старовинної дворянської родини Андреєвих, згадки про яку сягають ХVII століття. Вона була випускницею Інституту шляхетних панянок, мала гарний голос і чудово грала на гітарі. Талановита жінка трагічно загинула 1929 року. Неабияку роль у формуванні художнього хисту хлопчика відіграв батько, котрий, однак, вважав, що художник — це не професія. Та й сам Георгій Петров часто повторює: художник — це покликання. Коли він разом із батьком їздив рибалити, звертав увагу на тумани над лісовими озерами, й дитяча душа завмирала від краси. Відтоді Георгій робив замальовки. А коли за його малюнок (качка, що переводить каченят через дорогу) старша сестра отримала найвищу оцінку, це окрилило хлопчика.

На початку Великої Вітчизняної Георгій Петров навчався у сьомому класі. Восени 1941 року він улаштувався в залізничне депо учнем токаря. Працюючи в нічні зміни, малював робітників, верстати, паровози. Бажання стати художником було аж надто великим. Коли у 1942 році Георгій випадково побачив у місцевій газеті оголошення про набір до Саратовського художнього училища імені Боголюбова, потай від рідних подав документи на живописне відділення. На іспити їздив поромом — після зміни, прямо в робочому одязі. Гроші на проїзд йому давала мати друга, котра працювала лікаркою і підтримувала хлопчика у його виборі.

1943 року училище, що належало до найстаріших художньо-освітніх закладів Росії, святкувало своє 45-річчя. Заснував його професор Академії мистецтв Олексій Петрович Болотов, онук письменника Радіщева. У різні роки випускниками училища були відомі митці Кузнецов, Петров-Водкін, Уткін. Неподалік розміщувався Саратовський художній музей, котрий був відкритий на три роки раніше від Третьяковської галереї й за сім років до Російського музею в Петербурзі.

Георгій Петрович із теплотою згадує своїх перших викладачів. Микола Архангельський (у майбутньому заслужений діяч мистецтв РСФСР та лауреат Державної премії) був випускником Санкт-Петербурзької Академії мистецтв. Саме він навчив Петрова техніки акварелі. Іван Щеглов, який викладав живопис, був людиною високої культури. Та вчитися у нього довелося недовго. У 1944 році педагога репресували. Повернувшись на батьківщину після смерті Сталіна, Іван Щеглов невдовзі, у 1960-му, помер. Малював учитель у старій академічній манері. Збереглася лише невелика частка творів художника — ніби наперекір складному часу та непростій долі. Одна його робота зберігається у Третьяковці, п’ять — у Саратовському музеї.

Наставники навчили Петрова багато чого і передусім — самозреченості у ставленні до мистецтва. 

За голодних часів війни молодий художник заробляв на хліб, малюючи вітальні листівки. Матеріальні негаразди змусили його 1944 року перервати навчання. І лише через п’ять років Георгій поновився в училищі, котре й закінчив у 1953-му. Незрима десниця долі майже відразу по закінченні училища скерувала художника на землю пращурів. Георгій Петрович потрапив в Україну, у Херсон, де мешкала бабуся. Там, випадково побачивши оголошення на автобусній зупинці, він улаштувався на роботу до місцевого товариства художників. Згодом Херсон став рідним містом Петрова, в якому він знайшов дім, дружину й друзів.

1955 року художник брав участь в обласній виставці, присвяченій будівництву Каховської ГЕС. За два роки — уже на республіканській виставці — експонувалася його робота «У затоні», котра нині зберігається у картинній галереї Нової Каховки. На іншій республіканській виставці 1960 року експонувалася робота митця «На пірсі судоремонтного заводу імені Куйбишева».

Георгія Петровича завжди цікавила акварель. На початку 70-х він дізнався, що у Києві створюють спеціалізовані групи майстрів  акварельного живопису. А в Миколаєві, поруч із Херсоном, почала працювати всесоюзна група акварелістів, яку очолив художник Луньов. Саме він, до речі, побачивши акварелі Петрова, прийняв його  в групу. Там Георгій Петрович познайомився з Миколою Бережним, який відкрив йому нові секрети в техніці акварелі.

Автор: Олена Плаксіна

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №4/2016 №4
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

На ремонті доріг Київщини розікрали 2,6 мільйона: підозру отримав громадянин РФ Сьогодні, 23 квітня

Рада може зібратись на позачергову сесію для голосування за міністра енергетики Сьогодні, 23 квітня

Силовики викрили голову правління банку у фальсифікації звітів для НБУ Вчора, 22 квітня

ПАРЄ підтримала резолюцію із закликом негайно звільнити Навального Вчора, 22 квітня

Нацкомісія з цінних паперів знайшла заміну Данилюку у наглядовій раді Нацдепозитарію Вчора, 22 квітня

Зеленський ввів в дію нові санкції РНБО: список Вчора, 22 квітня

Комітет Сенату США підтримав законопроект щодо збільшення військової допомоги Україні Вчора, 22 квітня

Поліція Чехії підтвердила затримання 5 осіб, які могли воювати проти України на Донбасі 21 квітня

Чорногорія скасовує всі обмеження для туристів з України 20 квітня

МЗС Чехії викликало посла РФ і просить ЄС і НАТО про солідарність 20 квітня