№10, травень 2005

Історія, що захована в землі

На того, хто виявить бажання ознайомитися з археологічною спадщиною Київської області, чекають несподівані проблеми й не менш несподівані, але разом із тим захопливі відкриття. З одного боку, ще не написано окремої книжки, з якої можна було б довідатися про всі старожитності та перебіг давньої історії саме цього краю. З другого – старожитності трапляються мало не на кожному кроці, досить тільки пильніше роздивитися навколо і глянути собі під ноги. Землі Київщини зберігають пам'ять про сорок тисячоліть і відтворюють у місцевому масштабі чи не кожну зі сторінок історії України.




Багата київська земля слідами міст і фортець часів Давньої Русі. Скільки тут налічується самих літописних міст (і яких!): Бориспіль, Вишгород, Витачів, Білгород, Василів (суч. Васильків), Іван (біля Ржищева), Переяслав (Переяслав-Хмельницький), Стайки, Треполь (Трипілля), Юр'їв (Біла Церква), Халеп (Халеп'я), Чучин (Щучинка) тощо! Не є рідкісними села, вік яких – від 1000 до 500–300 років. У всіх цих місцях збереглися залишки земляних укріплень, фундаменти церковних споруд (подекуди й самі споруди) чи укріплень. Є також потужний культурний шар, що містить рештки давніх жител, майстерень, виробничих комплексів, а іноді й поховання.

Хоч би де ви подорожували – чи берегами Дніпра, Десни, Росі, Тетерева, чи лісами Полісся й Кончі-Заспи, чи полями Бориспільщини, чи їхали по шосе Київ–Одеса або ж на Кагарлик і Миронівку – вони є всюди. Це і давні городища та поселення, вік яких часом сягає 2500–8000 років. Це і кургани, які почали насипати на степових рівнинах понад 4800 років тому. Це і сховані в лісах змійові вали. Причому знаходять останнім часом сліди діяльності людини не лише на землі, а й під водою. Намиваючи берегову смугу, земснаряди піднімають стародавню кераміку, знаряддя праці з дна Дніпра в десятках місць як на лівому, так і правому березі!

На Київщині нині лише офіційно зареєстровано майже 2000 пам'яток археології, які презентують історію краю починаючи з часів, коли людина з'явилася на Європейському континенті. Вагому частину обласної археологічної спадщини "поглинула" столиця. Її межі після 1945 р. невпинно розширювалися, до них входили численні приміські села (Пирогів, Чапаївка, Троєщина, Красний Хутір та багато інших), урочища (найвідоміше з яких Оболонь) разом із розташованими там десятками археологічних пам'яток.

Загальна ж кількість місцезнаходжень стародавніх поселень, поховань, фортець і городищ, відомих науковцям, звичайно, перевищує цю цифру. Адже від виявлення старожитностей до їх офіційної реєстрації минає певний час. Щороку на території області працюють археологічні експедиції. Виявляють нові пам'ятки під час погодження землевідводів та будівництва.

Ознайомитися з археологічною спадщиною області можна в Національному музеї історії України, Музеї археології ІА НАНУ, Обласному археологічному музеї, районних краєзнавчих музеях, заповідниках. Є на Київщині навіть пам'ятники археологам і окремим археологічним культурам.

Найбільші та найкращі колекції нагромаджено впродовж останніх 100 років у Національному музеї історії України. Частину їх було зібрано ще до 1917 р. Тут і приватні колекції, і матеріали з розкопок, зокрема таких відомих пам'яток, як Трипілля, Черняхів, Вишгород, Білогородка. Там-таки – речі з археологічних розкопок 20–30-х років. Найкращі знахідки – кераміка, пластика, зброя, ювелірні прикраси – і нині є окрасою експозиції головного музею країни.

Матеріали археологічних досліджень на території області після 1945 р. переважно зберігаються в наукових фондах Інституту археології НАН України. Найцікавіші знахідки (переважно з розкопок епохи Русі) виставлено в археологічному музеї, що є відділом цього інституту. Кілька десятків тисяч експонатів із наукових фондів передано Обласному археологічному музею, Музею історії Києва, районним краєзнавчим музеям, заповідникам.

Серед районних музеїв треба згадати білоцерківський, богуславський, кагарлицький, обухівський, фастівський. Деякі з них проводять археологічні дослідження, збирають конференції, видають збірки наукових праць. До співпраці активно залучають археологів із Національної академії наук, Національного університету та інших вищих навчальних закладів, Національного музею історії України.

Обласний археологічний музей у Трипіллі відносно молодий. До речі, Київська область одна з небагатьох в Україні має такий музей. До того ж розташований не в обласному центрі, а в селі. Щоправда, село це має незвичайну історію. Засноване як місто 1000 років тому (тоді називалося Треполь), наприкінці ХІХ ст. воно подарувало свою назву давній хліборобській цивілізації – трипільській. Музей було створено майже 10 років тому, але за цей час уже вдалося зібрати цікаві матеріали (близько 14 тис. експонатів) і відкрити філію у Ржищеві. У перспективі й планах керівництва музею – проведення наукових досліджень, створення історико-археологічного парку, обласного археологічного заповідника.

Особливе місце посідають заповідники, де представлена археологічна спадщина різних періодів – від трипільської культури до Київської Русі.

Переяслав-Хмельницький національний історико-етнографічний заповідник включає понад 26 музеїв. Серед них – Музей трипільської культури, де можна ознайомитися з історією відкриття і досліджень, побачити цікаву колекцію знахідок. Представлено археологічні старожитності й у багатьох інших музеях заповідника. Особливо слід відзначити експонування решток давніх жител і споруд, а також їх реконструкції. Переяславський заповідник – єдине місце, де музеєфіковано залишки житла трипільської культури, відтворено житло давніх слов'ян. Вишгородський заповідник опікується храмом св. Бориса і Гліба, а також городищем давньоруської доби, має музей.

Велика кількість пам'яток належить до доби останнього зледеніння, коли на Київщині (8–10 тис. років тому) на Київщині жили мисливці на північного оленя. Реліктами тундрових ландшафтів є нині порослі лісом піщані дюни, розкидані по території області від Полісся до Обухівського району. На вершинах багатьох із них можна знайти вироби із кременю – сліди сезонних стоянок. Високі дюни були гарним спостережним пунктом, до того ж відносно сухим місцем над болотистою рівниною в заплавах Дніпра, Десни, Тетерева, Здвижа та інших річок.

До берегів Дніпра та інших річок тяжіють поселення доби неоліту (VI–V тис. до н.е), коли край населяло кілька племен мисливців і рибалок, представлених такими археологічними культурами, як дніпро-донецька та ямково-гребінцевої кераміки. Це населення вже було знайоме з такими елементами відтворюючого господарства, як вирощування злаків та розведення домашніх тварин.

На Київщині нині відомо близько 200 пам'яток трипільської культури, які датуються V–III тис. до н.е. Це залишки поселень і сезонних стоянок, поховання. На кількох десятках із них проводилися розкопки, знахідки з яких можна побачити в музеях Києва та місцевих краєзнавчих музеях. Кількість відомих науковцям трипільських пам'яток за останні 15 років зросла вдвічі, і відкриття тривають.

Бронзовий вік (ІІІ–ІІ тис. до н.е) представлено переважно поховальними пам'ятками. До цієї доби належать підкурганні поховання, досліджені в різних районах області. В останні роки ведуться дослідження великого некрополя ІІ тис. до н.е біля с. Малополовецьке Фастівського району. Знахідки – посуд, прикраси, в тому числі вироби з бронзи – експонуються в районному музеї.

Скіфський час (VII–IV ст. до н.е) представлено городищами й похованнями, а також неукріпленими поселеннями. На околиці Києва ще можна побачити потужні земляні вали Хотівського городища (VI–V ст. до н.е). Найчисленніші скіфські кургани на лівому березі – у Бориспільському, Переяслав-Хмельницькому та прилеглих районах, що мають суто степові ландшафти. На Київщині знайдено навіть кам'яні стели скіфського часу.

Знахідки рубежу нашої ери досить численні, хоча менш показні – поселення, городища, могильники представлено переважно зарубинецькою археологічною культурою. Городища зарубинецької культури, що існували впродовж ІІ ст. до н.е – ІІ ст. н.е., можна побачити біля с. Ходосівка та Трипілля (знаменита Дівич-Гора) в Обухівському, с. Гребені в Кагарлицькому районах. Якщо св. апостол Андрій відвідував київські пагорби, то він не міг оминути ці фортеці, подорожуючи Дніпром. У валах зарубинецьких фортець виявлено сарматські стріли – сліди нападів кочовиків на мешканців Подніпров'я.

Особливо багата область пам'ятками черняхівської культури, відкритої В. Хвойкою на початку ХХ ст. Їх відомо понад 400. Це – поселення, могильники. У самому с. Черняхів та його околицях їх відомо декілька. Археологічні дослідження черняхівських старожитностей II–V ст. тривають і в наш час. Нещодавно видано їх повне зведення. Знахідки з розкопок черняхівських пам'яток прикрашають не лише музеї України. Вони свого часу потрапили, наприклад, до Державного історичного музею в Москві (Росія).

Слов'янська епоха (VII–ІХ ст.) представлена переважно численними поселеннями, культурними шарами в окремих літописних містах. На берегах Дніпра, наприклад, біля с.Стайки та Гребені в Кагарлицькому районі, дивом збереглися некрополі з курганних насипів VIII–XI ст.

Особливою категорією старожитностей того часу є система прикордонних укріплень – так звані змійові вали. Кілька ліній цих земляних споруд утворювали, разом із містами-фортецями, три лінії укріплень на підступах до Києва з півдня на правому березі Дніпра.

Є на Київщині ще одна категорія пам'яток археології, увагу на яку звернули лише в останні 10–15 років. Це пам'ятки XIV–XVIII ст.: залишки замків, укріплень, монастирів, сіл, хуторів, а також кладовища й поховання, в тому числі з кам'яними хрестами та надгробками. У Трипіллі, неподалік від Обласного археологічного музею, як виявилося, збереглися (і ще чекають на дослідження) підмурки замку XIV–XVI ст. – чи не єдиної мурованої середньовічної фортеці на Дніпрі. Серед укріплень, загублених у ярах і лісах між Фастовом і Дніпром, – вали й редути, залишки прикордонної оборонної смуги XVII–XVIII ст. на межі між Росією та Річчю Посполитою.

Описані пам'ятки археології є унікальними й неповторними ресурсами для розвитку туризму. Найкраще вони "працюють", коли включені до складу заповідників, музейних комплексів. Пам'ятки обов'язково мають бути представлені в музейних експозиціях. Перевагу при цьому треба надавати місцевим музеям. Можна навести конкретні приклади таких вдалих експозицій.

Навесні 2005 року відкрито філію Обласного археологічного музею в місті Ржищеві. Там експонуються знахідки з поселень трипільської та черняхівської культур, виявлені під час розкопок 2000–2004 років на околиці міста в урочищі Ріпниця. Крім того, з Інституту археології передано для експонування понад 2000 речей із розкопок давньоруської фортеці в урочищі Іван-Гора.

Розташована на невеликій площі експозиція насичена виставленими речами, реконструкціями, фотознімками. Вона цікава тим, що дуже докладно розповідає саме про місцеві старожитності. Причому місце розкопок, які проводяться щороку в липні-серпні, можна відвідати. Воно розташоване за два кілометри від музею, так само як і стародавнє городище.

Певну проблему становлять доступність археологічних пам'яток і можливість їх огляду. Усе починається з доріг, адже в окремі місця не те що під'їхати – підійти, буває, складно. Там, де дороги є, практично відсутні покажчики, які скеровували б відвідувачів.

Проблемою є і позначення самих пам'яток на місцевості. Адже із сотень колись встановлених державних охоронних знаків збереглося лише кілька десятків найбільш монументальних, з основою з бетону. Однак самі знаки вже стали чи стануть найближчим часом здобиччю мисливців за металом.

Демонстрація археологічних старожитностей має свою специфіку. Слід навчати екскурсоводів, видавати відповідну літературу. На часі – створення не лише реєстрів і списків пам'яток, а й окремого видання, де розповідалося б про результати досліджень.

Варто реалізувати проект "Археології Київщини", подібний до "Археології України", адже наскрізного огляду місцевих старожитностей як певної цілісної системи не існує. Тут Київщина дещо відстає від таких регіонів, як Галичина й Полтавщина, де вже створено навіть шкільні посібники зі стародавньої історії. І це попри те, що за рівнем концентрації науковців-археологів (завдяки Києву) цей край не йде в жодне порівняння з рештою областей України.

Київщині нині бракує власного археологічного заповідника, який опікувався б характерними для цієї території археологічними пам'ятками. Маються на увазі городища скіфського часу, зарубинецької культури, давньоруського часу, змійові вали, місця поселень трипільської та черняхівської, інших культур, курганні некрополі. Ділянки, де розташовані (або хоча б найкраще збережені) такі пам'ятки, має бути вилучено із землекористування, збережено для наступних поколінь. Збережено і як частину національної культурної спадщини, і як об'єкт для наукових досліджень.

Автор: Михайло ВІДЕЙКО

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Прем’єр Бельгії: Деякі євродепутати поширювали роспропаганду за гроші Сьогодні, 29 березня

1 млн снарядів навесні, новий пакет зброї з Німеччини, переговори з урядом Польщі: новини дня Сьогодні, 29 березня

Прем’єр: Україна домовилася з ЄС про пріоритетний скринінг законодавства у сфері агрополітики Сьогодні, 29 березня

Рада Україна-НАТО зібралась у Брюсселі через останні удари РФ по інфраструктурі Сьогодні, 29 березня

Зеленський розповів про розмову зі спікером Палати представників США Джонсоном Сьогодні, 29 березня

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Вчора, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Вчора, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Вчора, 28 березня

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Вчора, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Вчора, 28 березня