передплата Українською | In English

№15, серпень 2008

Таємниці княжого гербаТаємниці княжого герба

Поділитися:

Отже, тризуб. Варто нарешті розкрити нащадкам історію виникнення герба князя Володимира Великого, значення, яке закладали в нього пращури. Так вважає, приміром,
Олександр Коваленко, вчений і філософ із Дніпропетровська.
Він уже й не сумнівається, що це насправді

Закодований заповіт українському люду

Якщо його не розгадають, твердить Коваленко, марно сподіватися на розвій рідної держави. І це не перебільшення — це, мовляв, справді передана з глибини віків доленосна шифрограма для нашого народу. Для початку Олександр Коваленко нагадує: на перший погляд нехитрий, але вочевидь неоднозначний та беззахисний термін «тризуб» з’явився з легкої руки історика Миколи Карамзіна. Та не за його бажанням. У своїй «Історії держави Російської» (1816—1829 рр.) про знак на монетах князів Київської Русі він написав: «подібний до тризуба». Що лише «подібний», забули, а ось, що «тризуб», відразу підхопили. І уже незабаром, у 1860—1862 роках, в Європі зав’язалася суперечка, яка дістала назву дворічної наукової дискусії, щодо «змісту та значення загадкового тризуба». То була перша спроба розгадати таємницю, й вона не увінчалася успіхом. Учені тільки пригадали, що чимало давніх народів «тризубцем малювали пучечки блискавок-стріл у руках богів або міфічних героїв, які символізували підкорення тими трьох стихій — небесної, земної і підземної». Але дійти висновку, пише Коваленко, «про широке поширення тризубця як символу в древніх тисячоліттях, тим паче про його популярність і застосування в державній символіці, побуті або релігії» вчені тоді не зважилися. І тільки російський нумізмат граф Уваров висловив думку, що «зображене на монетах Київської Русі не що інше, як запозичена у візантійських імператорів верхівка диканікіона — скіпетра влади». Тому що не історик і не дослідник, а лише знавець стародавніх монет Уваров не пояснював, звідки та чому такий дивний знак узявся у візантійців, до нього не прислухалися. Аж  доки у 1918 році наш Михайло Грушевський погодився і написав: «Я вважаю найбільш вірогідним те, що се вершок булави — знака влади старшини в державі».

Та зверніть увагу: що означала, як читалася така «голівка начальницької палі», знову не було зрозуміло. Хіба що трохи несподіване уточнення: на монетах самої Візантії відтворювалася «верхівка скіпетра з хрестом угорі і п’яткою внизу». Тому треба пригадати, що християни свого часу поклонялися трилиснику як символу Святої Трійці. Звідси, мовляв, і християнський трисвічник. Так чи так, а згодом, уже в минулому столітті, це дало підстави Володимиру Шияну висунути дуже красиву версію-легенду «триєдності батька, матері і сина», котра незабаром трансформувалася і в символ триєдності Отця-Бога, Сина і Святого духу. А саме це трактування, як усі, мабуть, пам’ятають, і допомогло українським патріотам у лютому 1992 року узаконити у вигляді малого державного герба візерунчастий тризуб часів Київської Русі.

Та О. Коваленко має своє бачення глибинніших, у чому й не сумнівається, першоджерел виникнення тризуба. До того ж таке бачення,  як  і в попередників. Ще у 1934 році О. Пастернак видав невеличку книжечку «Пояснення тризуба, герба Великого київського князя Володимира Святого». І висловив у ній припущення, що княжий тризуб — або монограма, в якій початковими літерами певних слів у вигляді малюнка-вензеля зашифровано якийсь вислів, або лігатура – з’єднане написання кількох слів чи літер одним письмовим знаком. Ось тільки прочитати «написане» О. Пастернак не зміг. Старослов’янська, як і церковнослов’янська, кирилицею не допомогла. Згодом інший автор, О. Хмелевський, видав свою книжку — «Тризуб — таємне вчення українців». Він також погодився, що цей символ є монограмою. Але начебто містичного характеру — її слід не читати, а розглядати. І в узорі княжого тризуба, зокрема в тризубі з хрестом над середнім зубом, Хмелевський побачив «планетарну конструкцію побудови Сонячної системи». Але не лише її. Читаймо далі: «Простоукраїнці з початку нової ери володіли знаннями живого організму Сонячної системи, в якій планети й Сонце власними рухами у Всесвіті пишуть БукварАзбуку коловоротом. Тому Тризубець — це не тільки карта генокодної структури Зодіаку, але й карта знаків (літер) слов’янського Букваря-Азбуки». І цей автор у тризубі-узорі Володимира Великого ніби віднайшов «усі 20 літер слов’янської абетки-грамоти». Не виключаючи, що ймовірний у ньому «і текст мови». Аби його читати, треба, однак, ще знати, як тризуб-узор весь час обертати, щоб літери складалися у слова й речення…

Риска – різка

Гіпотези цікаві, чи не так? На жаль, гіпотезами вони донині й залишаються. Зате дніпропетровець Олександр Коваленко тепер ось дібрав зображення ще одного тризуба, який ніби загалом належав династії Рюриковичів, а також сім відомих варіантів тризуба — стилізованих символів, як він пише, Володимира Великого, і ті, котрі різьбилися на монетах його синів та внуків. Вони схожі між собою і не схожі. То побачив у них Коваленко літери не слов’янської писемності, писані не кирилицею, яка тоді ще не була надто поширеною, і не глаголицею, котру в Київській Русі використовували винятково для створення літописів і книг, а ще дослов’янської, частково відомої з часів аріїв і навіть їхніх попередників, яка звалася писемністю рисок і різок. Кожен її графічний знак — риска чи різка — означав не окремий звук, а звукосполучення-склад вимовлюваних слів. І вже той тризуб, який загалом приписують династії Рюриковичів, О. Коваленко розшифрував як РУСИ КИЙЯ — тобто РУСЬ КИЇВСЬКА чи бодай РУСЬКИЙ КИЇВ. «Таким чином, — вважає за можливе стверджувати Коваленко, — в родовій печатці Рюриковичів свого роду зрозуміла усьому тодішньому люду назва держави, в якій цей люд жив». А якщо так, то найвідоміший тризуб-узор Володимира, який і взято, повторюємо, тепер за малий герб незалежної України, на думку Коваленка, рисками-різками читається теж ясно й чітко: ВІД КИЄВА ЗЕМЛЯ РУСЬКА СТАЛА. Або й інший варіант очевидний: ВІД КИЄВА МАТЕРІ-ЗЕМЛІ РУСЬКОЮ БУТИ. О. Коваленко пропонує і більш «осучаснену» ним же інтерпретацію цього вислову, а саме: ВІД КИЄВА РУСІ БУТИ. І пише: «Ось такий він, княжий знак Київської Русі, який прийнятий офіційним гербом нинішньої України. Ясно, що цей тризуб Володимира-князя служив символом об’єднання всіх слов’янських земель у єдину державу. З біографії Володимира відомо, що це становило мету й сенс його життя. Саме при ньому Київська Русь досягла тієї могутності, коли його слов’янська держава посіла одне з провідних місць у світі».

Тому не випадково, міркує дослідник, незабаром з’явився і «більш ускладнений варіант зображення тризуба» Володимира Великого. Порівняно з попереднім, у його внутрішньому узорі є нові, додаткові лінії та завитушки. Що дало змогу О. Коваленку прочитати, що ВІД КИЄВА ВІТЧИЗНУ-РУСЬ СОБИРАЮ. Сьогодні, певно, це треба промовляти дещо інакше: ВІД КИЄВА ОБ’ЄДНУЮ БАТЬКІВЩИНУ-РУСЬ. Цікаво, що згодом на своїх монетах Володимир карбував тризуб у знову зміненому варіанті. В ньому, на думку О. Коваленка, монограмою-шифровкою уже стверджується, що ВІД КИЄВА МОЯ ДЕРЖАВА РУСЬ. Нарешті, за своїм внутрішнім малюнком-узором відомий і «найбільш складний варіант тризуба» — останній, зображений на монетах Володимира. У ньому дніпропетровському досліднику на очі потрапили зовсім нові слова — БЛАГА ВОЛЯ та ДАРИТЕЛЬ. А це означає, що такий тризуб київського князя треба читати або як КИЇВ ДАРИТЕЛЬ БЛАГОВОЛЕННЯ РУСІ, або як ВІД КИЄВА ДАРИТЬСЯ ВОЛЯ РУСІ.

Більше того, серед усіх відомих емблем-тризубів князя Володимира Олександр Коваленко знайшов і такий, котрим, на його переконання, не випадково мовою ще своїх предків далеких — рисками й різками — київські русичі посилають крізь віки запитання нам, нині сущим. Можна, звісно, думати, що то люд Київської Русі запитував сам себе, намагаючись знайти відповідь на найсокровенніше, але Олександр Андрійович гадає інакше. Наполягає, що це таки послання нам. Згаданий тризуб-монограма справді запитує: ВІД ЯКОЇ ЗЕМЛІ КИЇВСЬКА РУСЬ ПІШЛА? Або, як «осучаснює» Коваленко, ЗВІДКИ КИЇВСЬКА РУСЬ ВЗЯЛАСЯ? Ще точніше і ясніше — ЯКОГО МИ РОДУ-ПЛЕМЕНІ? «Як бачимо, — пише О. Коваленко насамкінець, — на це запитання ми і зараз не можемо дати повного отвіту. Але чому творці цього символу-знака зашифрували так глибоко саме це запитання? Невже воно настільки важливе для нас, спадкоємців слов’ян Київської Русі, що, як послання особливого значення, і наказом, і заповітом наздогнало нас через тисячу літ?»

Символ спасіння й благословення

І все-таки О. Коваленко, якщо справді розкрив таємницю герба Володимира Великого, то чому ж свої монограми слов’яни Київської Русі створювали дуже схожими на тризуб?

А Коваленко згадував, що відразу після першого перед складним та складнішим, зміненим і класичним з’явився і чомусь нині маловідомий варіант тризуба князя Володимира Святославовича з хрестом над середнім зубом. Хрест у цьому разі також був виконаний у стилі самого тризуба — тими само лініями-рисками та завитушками. Пізніше у такому вигляді, як на монетах Володимира, християнський хрест ніде й ніколи, якщо так можна сказати, не траплявся. Що зовсім не дивно, вважає Коваленко, якщо знати, що християнство на Русі запроваджував саме Володимир. «Тому, — продовжує Олександр Андрійович, — використання такого хреста як символу могло бути лише в одному сенсі — показати винятковість події, пов’язаної з хрещенням Русі й возвеличенням християнства в ранг релігії державного масштабу. Відомо ж бо, що в християнстві хрест служить для освячення і благословення, коли все, що освячене й благословенне, набуває статусу святості. То відповідно і хрест у княжому гербі міг також означати тільки святість». А оскільки він тут стилізований, то його риски та різки також читаються. Коваленко прочитав так: СВЯТА ТИ КИЇВСЬКА РУСЬ.

Тепер розмова з іншим дослідником — Георгієм Шаповаловим, доктором історичних наук, директором Запорізького краєзнавчого музею. В нас немає фахівця, який краще за нього знав би історію судноплавства на території сучасної України з найдавніших часів. Георгій Іванович також багато літ успішно займається підводною археологією. Але завдяки тому й тому, хоч як це дивно, ми бесідуємо з ним про наш Державний герб — Золотий тризуб Володимира Великого.

Після здобуття країною незалежності Шаповалова першого запросили викладати історію України у Запорізькому університеті. А вже він сам першим зважився підготувати спецкурс з української символіки. Георгій Іванович не думає, що сталося це спонтанно — вважає, що то було веління чи й помазання згори. Адже до нього видінням, одкровенням прийшло раптом відкриття того, що зовсім не «елементарний» тризуб зображений на «владних перснях» київських князів. Може, й тому, що погляд історика «несподівано по-новому» зачепився й за монети, які карбували сини Володимира Великого. На них вочевидь різьбили… якір — давній атрибут судноплавства. Знизу вгору ті само перпендикулярні «роги», якими мореходці чіплялися за дно, а зверху над «прутом», що посередині, і хрест із «кільцем», котрим якір кріпився до корабля. Сумнівів у Шаповалова не було: ще у 1974 році його підводна археологічна експедиція з дна правічного Дніпра поблизу острова Хортиця підняла якір часів Київської Русі. Але тільки тепер учений порівняв: знайдений якір стовідсотково схожий на зображений на монетах потомків князя Володимира.

Залишалося повернутися до монет самого Володимира. А тут на Шаповалова чекало не менш приголомшливе відкриття: на монетах Володимира, якщо пильно їх розглядати, жодного тризуба насправді й немає. На перших з одного боку — він сам з хрестом у руці, а з другого — Ісус Христос. Зате на наступних монетах образ Сина Господнього зникає. Сам напис «Ісус Христос» зберігається, та замість його лику… той самий якір-тризуб. З якого дива йому така честь та шана, що замінив собою святого? Для Георгія Шаповалова, автора праці «Судноплавство в духовному житті населення України з найдавніших часів», зрозуміти це було неважко.  Давнє людство, яке колись на вітрильниках, каравелах та кораблях вирушало у морські мандри, насамперед обожнювало й одухотворяло якір. Його ще на березі обов’язково освячували й був він символом надій на благополучну подорож та спасіння в разі небезпеки.

Ще коли в позаминулому сторіччі тривала дворічна дискусія з приводу походження тризуба, у приватному листі згаданому графу-нумізмату Уварову інший нумізмат Іван Бартоломей писав: «Мені здається, на монетах і печатках київських князів річковий чи морський якір, що видається простим і природним поясненням, коли і війни, і торгівля, й існування держави залежали від судноплавства, де якір необхідна і важлива приналежність». Проте Бартоломей відкидав будь-який релігійний зміст якоря-символу і навіть щиро дивувався, чому це «на багатьох ранніх монетах Київської Русі цей символ представлений з ликом Спасителя».

Якір віри

Бартоломей не знав того, що знає Георгій Шаповалов. Якір як запорука віри й надії на неодмінний порятунок з глибоких віків відокремився од морських суден і навіть одним із перших набув особливого значення серед  предметів, які для давніх людей були культовими й магічними. Місце яких — на вівтарі. Археологічні джерела античної старовини свідчать: символ якоря на просторах середземно-чорноморського басейну з’явився ще в VII–V століттях до нашої ери. У давній Греції у цей період з’являються і справжні монети, на яких якорі карбували з «п’ятками» біля «ріг» у нижній частині й штоками-хрестами у верхній. Отож знак священного якоря з хрестом нагорі, каже Шаповалов, сформувався уже в світогляді, ідеології, творчості й мистецтві народів стародавнього світу, а потім був запозичений християнами. У перших християнських храмах, що збереглися у римських катакомбах, знаходимо розписи, де якорі та хрести й окремо, і разом з ім’ям Христа. І про всю християнську віру не випадково апостол Павло говорив, що «вона для душі є мовби якір, безпечний і міцний, який сягає до найглибшого за завісу, куди предтечею за нас увійшов Ісус». А одна з перших проповідних праць святого Єпифанія Кіпрського стосовно суті християнської віри називалася «Якір віри».

Відтак неважко здогадатися, що символ хреста з «ріжками» і штоком якоря до Київської Русі потрапив із поширенням сюди християнства. А відомо, що найдавніше його проникнення на територію нинішньої України — візантійське місто Херсонес, пізніше Корсунь, а тепер Севастополь. Але мало кому відомо, що розквіт тут раннього християнства пов’язаний з ім’ям святого Папи Римського Климента, учня апостола Петра, який і висвятив Климента в єпископи Риму. За надто наполегливу пасторську діяльність у цій, так би мовити, іпостасі імператор Троян і наказав довічно заслати Климента на каторжні роботи у каменоломні Херсонеса.

— Від релігійних істориків дізнаємося, — розповідає Шаповалов, — що Климент і в засланні не припиняв обертати в християн тисячі тутешніх язичників. Про це доповіли Трояну. Розгніваний імператор повелів утопити Климента у морі. Але як? Приреченому на шию прив’язали залізний якір. І кинули з ним у воду в бухті, котра нині зветься Козачою. Християни не сумнівалися: із якорем кинули, щоб позбиткуватися над їхньою святинею. Не порятує вона, мовляв, бідолаху. Тому упали на коліна і почали молитися, аби мощі мученика-утопленика не пропали навіки під водою, а були доступними їм. І сталося диво: на очах у всіх море раптом відступило й відкрило тіло страченого. Той лежав на кам’яному дні, як на одрі,  із якорем на шиї. Відтоді у день смерті Климента таке відбувалося щороку протягом дев’яти століть…

Тепер можна казати, що то відбувався звичайнісінький природний щорічний цикл відпливу Чорного моря. Але архідиякон Феодосій, який не раз здійснював паломництво на Святу землю, мандрував через Херсонес, оскільки «місце кончини святого Климента було дуже шановане» і «особливо шанований предмет його покарання якір». Цей Феодосій залишив записи про те, що «у день пам’яті святого Климента весь народ і священики сідають у лодії і коли припливають туди, де Климент перетерпів свої муки, море висушує шість миль, і на місці, де гробниця, розкидаються намети і ставиться вівтар, і протягом восьми днів служаться там літургії, і Господь робить там багато чудес».

Так чи так, а 988 року нашої ери князь Володимир вирушив у похід на Корсунь — одну з найміцніших на той час колонію Візантії поблизу прикордоння з Київською Руссю — і підкорив її. І вже звідти висунув ультиматум візантійським імператорам Василю та Костянтину: або віддаєте мені в жони свою сестру Анну, або не зупинюся й піду та зруйную Царгород. Візантійці перелякалися і відразу спорядили сестру в дорогу.  Та Анна  заявила Володимиру: «Ти мені люб, і я вийду за тебе заміж, але якщо ти, як і я, станеш християнином». Володимир спочатку відмовився. Та одразу й «заслаб на очі» — майже осліп. Тоді Анна взяла князя за руку й повела у  той православний храм Корсуня-Херсонеса, де вже тоді зберігалися мощі святого Климента. Біля них до Володимира вернувся зір. Він мов прозрів. І увірував у християнство та взяв до рук чудодійний якір, освячений мученицькою смертю Климента. Як повідомляє «Літопис руський», «узявши Корсунь і охрестившись та обручившись там із візантійською цесарівною Анною, повертаючись у Київ, Володимир узяв мощі святого Климента, узяв також начиння церковне й ікони на благословення собі». За іншими літописами, «князь узяв із собою чесну главу Климента і, охрестивши нею Русь, поклав її у Десятинну церкву». І вже точно відомо, що з часів хрещення Володимиром киян святий Климент справді вважався небесним християнським першопокровителем Русі…

То хіба тепер незрозуміло, чому саме символ якоря, підсумовує Георгій Шаповалов, який уособлював Віру в Ісуса Христа й Надію на спасіння та благословення, і розмістив на своїх монетах та перснях князь-хреститель? Адже Володимир, на нашу думку, воістину зажадав якір зображувати неповторним малюнком-орнаментом рисок та різок своїх предків, аби зашифровувати та закодовувати в ньому і етапи своїх звершень великих, і донести до нас, потомків, найзлободенніше і найпотаємніше, що завжди хвилювало й має вічно хвилювати прадавній український народ? Відоме зображення тризуба, знайденого на цеглі Десятинної церкви у Києві. За «почерком» воно нічим не відрізняється від усіх відомих. Одначе з незвичними елементами. Наш Олександр Коваленко за своєю методикою, якщо написане передати сучасною мовою, прочитав у цьому тризубі: ВОЛОДИМИР, ЯКИЙ ОДАРИВ РУСЬ. Ще зрозуміліше — ОБДАРУВАВ І БЛАГОСЛОВИВ.

Ні Олександр Коваленко, ні Георгій Шаповалов не збираються применшувати заслуги тих, хто якщо не хибною, то вочевидь трохи спрощеною, але справді красивою легендою про триєдність батька, матері й сина домігся у головний графічний символ незалежної України внести княжий знак Володимира Великого. Важливіше, кажуть обидва, що, навіть і не відаючи до пуття суті вітіюватого тризуба предків, ми змогли прийняти його.

— Тепер над усе й необхідно, — завершує нашу бесіду історик Георгій Шаповалов, — у свідомості та моралі народу нашого відновити образ і символ закодованого хреста-якоря, збережений і пронесений предками крізь віки.

Автор: Микола Нечипоренко

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Уряд Британії вдруге винесе на голосування в парламент нову угоду про Brexit Сьогодні, 21 жовтня

Лондон: Британія вийде з ЄС 31 жовтня попри прохання про відстрочку Вчора, 20 жовтня

Парламент Британії проголосував за поправку про відтермінування Brexit 19 жовтня

Парламент Британії відклав голосування за угоду про Brexit до наступного тижня 19 жовтня

Італійський лоукостер може почати польоти в Запоріжжя і Маріуполь 19 жовтня

Міністр енергетики США відмовився надавати документи про свою роль в Україні 19 жовтня

Новини 18 жовтня: держбюджет-2020, ринок землі, позовні вимоги "Нафтогазу" 18 жовтня

Ринок землі: Аграрний комітет вивчить можливість повторного розгляду законопроектів 18 жовтня

Лагард призначили президентом Європейського центрального банку 18 жовтня

Голова АМКУ: Про розділення "ДТЕК Західенерго" говорити зарано 18 жовтня