Галузеві вузи можуть втратити традиції та фінансування

Вважаю, що ініціативи з перепідпорядкування всіх галузевих ВНЗ винятково МОН України та створення «освітніх корпорацій» потребують додаткового пильного вивчення.

1. Нині однією з проблем підготовки студентів є відсутність практичного досвіду під час улаштування на роботу. Фактично студент на виробництві продовжує 1–2 роки вчитися. Чи вигідно це державі?

У результаті перепідпорядкування галузевих вищих навчальних закладів МОН України ми втратимо роками створюваний зв'язок навчального процесу з виробництвом.

В умовах же галузевої підпорядкованості ВНЗ:

– у навчального закладу й підприємства є взаємний інтерес до навчання студентів, які завтра прийдуть на це підприємство працювати;

– підприємство має можливість безпосередньо брати участь у навчальному процесі;

– підприємства галузі засновують іменні стипендії для найкращих студентів;

– на підприємствах успішно працюють філії кафедр, завдяки чому студенти мають можливість здобувати професійний досвід на сучасному устаткуванні підприємств;

– дипломні проекти виконуються з урахуванням конкретних проблем конкретних підприємств, до того ж на експериментальній основі;

– у підготовці студентів беруть участь провідні спеціалісти підприємства;

– ведеться успішна спільна видавнича діяльність;

– підприємства беруть участь у матеріально-технічному забезпеченні навчального процесу;

– підприємства беруть участь у проведенні соціальної політики у ВНЗ.

Чи збережеться все це в результаті перепідпорядкування галузевих університетів і академій МОН України?

2. Що стосується створення «освітніх корпорацій», то знову постає запитання: а яка мета? Підвищити якість освіти або ж оптимізувати систему керування ВНЗ? Передбачається, що укрупнення сприятиме концентрації економічних, матеріально-технічних і кадрових ресурсів, дасть змогу підвищити якість підготовки випускників, активізувати розвиток наукових досліджень. Але за рахунок чого?

Галузеві ВНЗ займають свою освітню й дослідницьку нішу, мають традиції, особливості корпоративної культури та стратегії розвитку. Їхня механічна інтеграція загрожує втратою академічних традицій, ліквідацією багатьох наукових шкіл.

На мій погляд, звертаючись до зарубіжного досвіду організації системи освіти, варто не копіювати його, а критично, надто уважно й глибоко вивчати позитивні та негативні сторони (наприклад, російський досвід з укрупнення ВНЗ поки не є успішним). І на основі цього створювати власну освітню політику. Я не вважаю, що українська освіта гірша за європейську. Вона багато в чому навіть краща. Звісно, є проблеми, які потрібно розв'язувати. Але тільки в ім'я національних інтересів.

Автор: Алла СІЛЕНКО