Реформа вищої освіти потребує часу, а не радикалізму

Ідею підпорядкування всіх галузевих ВНЗ виключно МОН України підтримую, однак із застереженнями. ВНЗ, що готують кадри для державної служби, регіонального управління, органів місцевого самоврядування, могли б підпорядковуватися Кабінету Міністрів, Головдержслужбі, Міністерству регіонального розвитку та будівництва. Тому що ці ВНЗ мають: відмінні від інших принципи формування складу слухачів і їхнього розподілу після закінчення навчання; специфічні програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації; можливість брати безпосередню участь посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування в навчальному процесі; постійну систему стажування — практику слухачів в органах державної влади та місцевого самоврядування.

За галузевими міністерствами має залишитися низка надзвичайно важливих функцій, які можуть реалізуватися створенням у міністерствах управлінь з контролю за рівнем фахової підготовки випускників. До таких функцій належить насамперед контроль за рівнем якості вмінь і навичок. Галузеві міністерства разом із МОН мають вирішувати питання державного замовлення та розподілу випускників, збереження й розвитку навчальної та лабораторно-наукової бази ВНЗ та інші життєво важливі питання. 

Щодо інших ВНЗ, то з їхнім підпорядкуванням МОН справа тільки виграє. Підпорядкування галузевих ВНЗ Міністерству освіти і науки має здійснюватися поступово, протягом 2—3 років. Це  дасть можливість робити черговий крок, спираючись на набутий досвід.

Тепер щодо створення «освітніх корпорацій». Спроба реалізувати цю ідею МОН намагалося наказом № 13 від 19.01.1994 року «Про затвердження Положення про навчальний та навчально-науково-виробничий комплекс». Але сьогодні ця ідея має дещо інший зміст та організаційні форми.

Для якоїсь частини ВНЗ створення корпоративних університетів принесе користь. Однак, на мою думку, за низки умов. По-перше, процес об’єднання має бути добровільний, а ВНЗ, що увійдуть до «освітньої корпорації», мають залишити за собою право юридичної особи. По-друге, управління корпоративним університетом повинно діяти на основі положення, одностайно ухваленого учасниками; загальне керівництво повинна здійснювати рада, до якої входять ректори ВНЗ, що створюють «освітню корпорацію». Головувати в раді ректори мають по черзі, а рішення — прийматися одноголосно. По-третє, вихід зі складу «освітньої корпорації» не повинен нічим обмежуватися. По-четверте, «освітня корпорація» має утворюватися ВНЗ у співпраці з МОН і розпочинати діяльність після відповідного рішення колегії МОН.

Автор: Юрій Мальчин