№12, червень 2008

Хрестовий похід Олексія Лєдяєва

Релігійна організація «Нове покоління» виникла та до сьогодні існує в Ризі (Латвія). Її очолює громадянин Латвії пастор
Олексій Лєдяєв. З моменту заснування вона належала до релігійного об’єднання Союз християн віри євангельської (п’ятидесятники), що є найбільшим представником харизматичного руху на теренах СНД. Адепти християнського харизматичного руху переконані, що вони наділені даром благодаті Духа Святого, є богообраними та спасенними. Якщо віруючий слухняно виконує волю лідерів громади, особливо якомога більше жертвує власні кошти на богоугодні справи, то неодмінно досягне матеріального успіху та процвітання. Відсутність цього результату, на переконання харизматів, може свідчити лише про недостатність віри адепта, але аж ніяк про хибність доктрини та культової практики харизматичної громади.
У 2002 році пастор Олексій Лєдяєв висунув своєрідну
релігійно-політичну доктрину так званого «нового світового порядку», яку активно пропагує у проповідях, в Інтернеті та ЗМІ. Її базові положення викладено в маніфесті «Новий світовий порядок», що є програмним документом релігійного об’єднання «Нове покоління».

Передумови

Виникнення та поширення впливу релігійної організації «Нове покоління» зумовлені цілим комплексом зовнішніх і внутрішніх чинників.

По-перше, для протестантизму загалом характерне заперечення авторитету єдиної традиції християнського віровчення, культової практики та способу життя (традиції Церкви), за єдиним винятком Святого Письма, яке підлягає вільному суб’єктивному тлумаченню віруючими. Унаслідок відокремлення від історичної традиції християнської Церкви забезпечується можливість для нескінченного процесу створення нових «християнських» віросповідань, сект, церков, напрямів тощо.

По-друге, виникнення нової харизматичної релігійної організації зазвичай зумовлюється появою сильного лідера. Для послідовників такої організації їхній лідер — незвичайна людина. Він має абсолютний авторитет, наділений святістю, дарами зцілення та дивотворіння й стає символічною фігурою, сенсом і знаменом їхнього життя. Згідно зі статистичними даними, нині існує близько 250 більш-менш стійких віросповідань протестантського походження й постійно виникають нові напрями, зокрема й у нашій державі.

По-третє, появі нових протестантських харизматичних віросповідань сприяють екологічні, економічні, соціально-політичні, культурні та релігійні умови життя людства в сучасному світі. Згідно з думкою більшості дослідників і загальним суспільним світовідчуттям, у ХХІ столітті людство перебуває у стані глобальної кризи, яка загрожує самому факту його існування. При цьому в суспільстві немає єдності щодо шляхів її подолання. Як уже не раз спостерігалося в історії, проблемний контекст існування людини в періоди радикальних суспільних трансформацій надзвичайно актуалізує релігійні пошуки, появу багатьох нових віросповідань зазвичай радикального, фундаменталістського, екстремістського спрямування. До того ж кожне з них претендує на те, щоб розв’язати всі проблеми людства та стати рятівником світу.

По-четверте, процеси виникнення нових харизматичних релігійних організацій стимулюються та надзвичайно посилюються внаслідок розвитку альтернативних релігійних і світських рухів. Так, у другій половині ХХ — на початку ХХІ століть харизматичний і загалом неорелігійний бум багато в чому був зумовлений його конфронтаційним співіснуванням із марксистською, буржуазно-капіталістичною ідеологіями та соціальними системами, надзвичайною активізацією феномену ісламського фундаменталізму, сучасними релігійними та світськими, ліберальними й консервативними, глобалістськими та антиглобалістськими теоріями, запеклою боротьбою між представниками самого харизматичного руху.

Виникнення харизматичних культів на кшталт «Нового покоління» разом із такими тенденціями існування сучасного суспільства, як секуляризація, поширення окультизму, неосхідних культів, є проявом прогресуючої деструкції традиційного християнства, а відтак і фундаментальних засад європейської культури та цивілізації.

Мета

Головна мета секти «Нове покоління» проголошена в назві програмного маніфесту — «Новий світовий порядок». Лєдяєв усіляко підкреслює свою безсумнівну віру в настання «нового світового порядку», який неминуче має здійснитись у ХХІ столітті завдяки активній революційно-реформаторській діяльності «християнської церкви». Невід’ємний аспект цієї діяльності — так зване «останнє пробудження», тобто всесвітнє навернення людства до «християнства». Остаточним результатом «останнього пробудження» буде друге пришестя Ісуса Христа та Його Тисячолітнє царство.

Слід підкреслити, що цим та іншим ефектним і, на перший погляд, абстрактним гаслам Лєдяєв надає цілком конкретний радикально політичний сенс. Фактично йдеться про створення всесвітнього, без винятків для жодних країн і народів, «християнського геополітичного простору». Згідно з цією концепцією «християнського» глобалізму всі державні та громадські інституції, все суспільство повинні цілковито контролюватися церквою.

Інакше кажучи, вже вкотре в історії ми маємо справу з вірою в те, що ось-ось нарешті повинно втілитися царство добра, справедливості, істини та щастя на землі. Ідея раю на землі (чи то в релігійних, чи то у світських варіантах), на жаль, досить часто надихала й продовжує надихати багатьох утопічно налаштованих людей на криваві революції, міжнародні та громадянські війни, терористичні акти, встановлення тоталітарних режимів тощо.

Засоби

Стратегічний напрям реалізації своєї амбітної мети Лєдяєв визначає войовничими термінами — «Вторгнення й Експансія».

Вторжение и Экспансия — вот главная стратегия Церкви последнего времени.

Вторжение и Экспансия — рельсы, по которым Церковь XXI века будет двигаться и утверждать Царство Божье по всему лицу земли [1].

Побудова «нового світового порядку» через «Вторгнення та Експансію», за Лєдяєвим, має здійснюватися за такою схемою:

— здійснення масованої інформаційно-ідеологічної кампанії для пропаганди божественного, християнського статусу «нового світового порядку»;

— створення образу ворога, тотальна демонізація своїх супротивників і сучасного стану речей, особливо у сферах, на які секта спрямовує свою діяльність: політичній, морально-етичній, культурній, релігійній;

— створення розгалуженої мережі релігійних організацій;

— формування численного електорату для підтримки на виборах;

— створення власних політичних структур (партій, рухів, об’єднань тощо) для лобіювання своїх інтересів у владних структурах;

— поступове висування «своїх» людей до органів державної влади (парламент, уряд, органи юстиції тощо);

— посилення авторитету та формування позитивної суспільної думки завдяки соціальним програмам;

— ініціатива реформування державного устрою на «християнських» засадах;

— створення «християнської» теократичної держави з диктатурою нової харизматичної еліти.

Лєдяєв називає процес підпорядкування владних структур із подальшим використанням їхніх можливостей для утвердження світового панування ідеології «нового світового порядку» пробудженням «згори».

Пробуждение «сверху» — вот ключевой стратегический вопрос Церкви последнего времени.

Идеология страны рождается не иначе, как продукт воздействия на политическое сознание определенных духовных сил.

Церковь будет способна разрушить дела дьявола на правительственном уровне, очистить правительство от магии и колдовства и провозгласить в стране справедливые принципы Царства Божьего в имени Иисуса Христа.

Ця програма, за Лєдяєвим, має реалізуватися спочатку в країнах, де для цього найсприятливіші умови. До таких країн на пострадянському просторі належать Латвія та Україна, які повинні стати плацдармом для поширення «християнського геополітичного простору» по всьому світові.

У проповідях Лєдяєва наголошується, що досягнення влади має здійснюватися по можливості з максимальним використанням легітимних демократичних механізмів. При цьому проголошується абсолютне та неподільне право «християн» на владу; «новий світовий порядок» розглядається як єдиний богоугодний і тому незмінно вічний тип політичного устрою; можливість втрати влади після її досягнення в принципі не розглядається.

Отже, ми фактично маємо справу з тою самою тактикою, яку свого часу вдало застосував Гітлер для захоплення влади, — тактикою руйнації та знищення демократії і християнства «зсередини» їх власними засобами.

Обґрунтування

Лєдяєв обґрунтовує свою доктрину здебільшого безапеляційними заявами про її богоодкровенний характер і благословення Боже. Ідея провіденційного, фатального, невідворотного, не залежного від бажання чи волі людини Нового Божого Царства є основоположним догматом доктрини Лєдяєва. А з метою маніпуляції свідомістю слухачів він звертається до типової для харизматичних рухів аргументації, вираженої в максимально простих, афористичних і легких для сприйняття формулюваннях.

Передовсім це христологічна аргументація. Лєдяєв стверджує, що Христос, як Творець і Спаситель, є абсолютним Володарем світу та всіх людей, незалежно від того, визнають вони це чи ні.

До того ж володарювання Христа Лєдяєв тлумачить у буквальному політичному, політико-економічному та навіть юридичному сенсі, тобто в сенсі тотального державного керівництва.

Если Кровь Иисуса Христа пролилась на Кресте для искупления всего рода человеческого, это означает: не отдельные государства, но весь мир является Его законной собственностью, оплаченным товаром Царства Божьего.

Его претензии на корону Мирового Владычества законны и обоснованны.

Если Иисус — глава Церкви, значит, Его доминирующая позиция в мире является законной позицией Церкви [1].

Далі зазначається, що Христос, як глава християнської Церкви, саме за допомогою останньої має здобути владу й надалі здійснювати керівництво людством, яке є його законною власністю. Отже, християнська Церква визначається як інструмент політичної влади Христа над усім світом. Вона фактично розглядається як політична партія, що на основі істинного вчення в майбутньому має досягти світового панування та привести людство до загального благоденства й щастя.

Усі супротивники радикальної політичної інтерпретації місії Церкви в світі (як з боку релігійних, так і нерелігійних рухів) безапеляційно засуджуються й визнаються ворогами Христа, фарисеями та зрадниками християнської справи. За свої злочини вони неодмінно будуть покарані Богом ще за земного життя, а також у близькій апокаліптичній перспективі.

Аргументація від апокаліпсису посідає важливе місце в доведенні постулатів доктрин будь-яких єретичних і сектантських рухів. Значну роль відіграє вона також і у вченні Лєдяєва. Для активізації уваги до своєї особи, стимуляції прийняття його доктрини Ледяєв слідом за своїми історичними попередниками та сучасниками (представниками ранньохристиянських сект, середньовічних єретичних напрямів, старообрядців, Свідків Єгови, Адвентистів сьомого дня та інших) заявляє про наближення останньої битви між силами добра та зла, про близький кінець світу, про друге пришестя Христа та Його Тисячолітнє царство.

Отже, завдяки аргументації від апокаліпсису Лєдяєв здійснює ідеологічний тиск і залякування своїх опонентів. Це, у свою чергу, дає змогу опосередковано маніпулювати свідомістю слухачів, навіюючи їм думки про те, що лише вірні послідовники Лєдяєва, як істинного проповідника та виконавця Божої волі, є відданими служителями Христа, що саме вони отримають відпущення всіх гріхів та матимуть спасіння в майбутньому невідворотному Царстві Христа на землі.

Аргументація від первісного християнства також є характерним способом доведення правоти нових харизматичних і загалом протестантських рухів. Перемога християнства на землі, в інтерпретації Лєдяєва, витлумачується як повернення до часів первісного християнства, часів апостолів, зішестя Святого Духу (П’ятидесятниці), чудес і знамень, інакше кажучи, до ідеального стану життя християнської Церкви.

Лєдяєв майстерно спекулює на природному бажанні людей бути щасливими, на очікуванні кращої долі, безпідставно обіцяючи в недалекому майбутньому розв’язання всіх проблем, настання справжнього раю на землі. Він переконує, що яскравими свідченнями на користь реальної можливості здійснення його утопічних обіцянок є процеси, які відбуваються в сучасному релігійному та політичному бутті світу. Каже про величезний вплив християнства на політичне життя таких країн, як Латвія, Південна Корея, Україна й особливо США.

После недолгого перерыва и ожесточенной предвыборной борьбы Бог вновь возвратил США Христианское Правительство.

Джордж Буш-младший больше проповедник, чем политик. Но именно это качество определяет его политическую прозорливость, прагматизм и неуязвимость.

В самый критический момент президент цитирует
22-й Псалом и призывает всех мэров, сенаторов, конгрессменов и весь американский народ молиться.

Боже, услышь их молитву и благослови Америку! [1]

Особливе місце в поступі до «нового світового порядку» Лєдяєв відводить Україні. Феномен «помаранчевої революції» він тлумачить як епохальну подію, яскраве свідчення «духовного Пробудження», «Велику Божу Перемогу». Істотною ознакою радикальної трансформації українського суспільства Лєдяєв називає страх політичних лідерів перед своїм народом. Віктор Ющенко проголошується «Божим обранцем», уособленням сил добра та правди.

Победа Оранжевой революции — начало новой эпохи на этой земле [4].

У зв’язку з цим робиться висновок, що Україна є земля обітована, в якій склалися сприятливі умови для створення «християнської державності».

Прежнее время умалило эту землю, но последующее время возвеличит ее [4].

Як бачимо, обґрунтовуючи свою доктрину, Лєдяєв пропонує своєрідну концепцію історії християнства та й людства загалом. Згідно з нею історичний шлях людства після пришестя Ісуса Христа складається з таких основних етапів:

— епоха первісного християнства;

— період деградації та занепаду християнства;

— час духовного пробудження та повернення до часів первісного християнства;

— епоха тисячолітнього Царства Христа та святих (міленіум);

— остання битва (Армагеддон), друге пришестя Христа;

— вічне блаженство святих у Царстві Небесному.

Така історіософська схема досить типова для харизматичного руху та протестантизму загалом. Новим у ній є хіба те, що весь історичний шлях християнства, по-перше, цілком витлумачується в державно-політичному контексті, по-друге, «духовне пробудження» та остаточне торжество Христа над його ворогами пов’язується з періодом сьогодення починаючи з 90-х років ХХ століття та переможним втіленням ідеології «нового світового порядку» від Лєдяєва в суспільно-політичному житті людства.

Основними діючими суб’єктами історії Лєдяєв вважає народи, головним критерієм існування яких проголошується наявність державності.

Без государства нет народа. Наличие государственности — благословение. Потеря государственности — проклятие [2].

Виходячи з цього постулату, Лєдяєв пропонує своїм послідовникам здобути власну державність і тим самим створити новий народ під назвою «християни».

Если христиане не приобретут государственности и не узаконят своего существования, не узаконят своей морали, нравственности и христианских ценностей на законодательном уровне, рано или поздно мы останемся вне закона…

Мы находимся на историческом переломном этапе и не должны проморгать, мы не должны потерять этот шанс и быть народом, а не сектами, отбросами общества. Мы, как народ, претендуем на государственность [2].

Особливу увагу Лєдяєв приділяє аргументації тези, яка викликає найзапеклішу критику з боку супротивників його маніфесту, — про те, що навернення світу до християнства має здійснюватися «згори», тобто політичними засобами державної влади. Він стверджує, що саме такий спосіб перемоги християнства у світі відповідає Божому плану, саме він гарантує вічну міцність і стабільність «нового світового порядку».

Небо всегда управляло землей, а священство — царями.

Возрождение общества немыслимо без возрождения правительства.

Божий план — принести пробуждение «сверху», и тогда оно не захлебнется через пару лет. Пробуждение «снизу» — это явление кратковременное и хрупкое [1].

Усі теоретичні побудови Лєдяєва відзначаються віртуозним маніпулятивним витлумаченням біблійних текстів. Він активно використовує виривання текстових фрагментів із контексту, після чого надає їм потрібного йому значення. Біблійним виразам на кшталт «Євангеліє Царства», «Царство Боже», «Цар Небесний», «Цар царів», «Володар», «Спокутна Жертва Христа» та іншим надається радикально політичне забарвлення. Всі важливі соціально-політичні події і процеси сьогодення оцінюються та інтерпретуються за аналогією з подіями та процесами, які описуються в Біблії. Поготів Біблія, й зокрема Євангеліє, розглядається Лєдяєвим як буквально державна, політична книга, положення якої обов’язково мають стати законодавчими нормами.

Евангелие Царства — Евангелие Государства. Евангелие — государственная книга. Конституция страны должна быть переписана из Библии [2].

Впливи та реакції

На щастя, доктрина Лєдяєва викликала здивування, нищівну критику та неприйняття з боку переважної більшості лідерів і простих віруючих харизматичного руху. Богослови відзначають невідповідність доктрини «нового світового порядку» євангельському вченню про принципову відокремленість Церкви від держави. Підкреслюють небезпеку деградації життя Церкви за умови її поєднання з державою, прецеденти чого вже були в історії. Вказують, що сучасна церква не єдина, а це унеможливлює існування справді християнської держави. Зауважують, що ідея про необхідність насадження християнства «згори» засобами державної влади обов’язково призведе до підкорення Церкви державі. І, нарешті, оцінюють учення Лєдяєва як антихристиянське та сатанинське за змістом [1; 5; 6].

Проте повну підтримку Лєдяєв знаходить з боку старшого пастора харизматичної громади «Посольство благословенного Царства Божого» Сандея Аделаджі. Це релігійна організація з центром у Києві. Доктрина «нового світового порядку» цілком відповідає ідеології процвітання та життєвого успіху Сандея Аделаджі, фактично є логічним продовженням останньої. Тому пастор Сандей повністю сприйняв амбітні месіанські ідеї свого брата по вірі, усіляко сприяючи їх популяризації в Україні та за кордоном.

Уже декілька років ідеологія «нового світового порядку» Лєдяєва безперешкодно пропагується в Україні, внаслідок чого вона вже вийшла на політичний рівень. Релігійні спільноти «Нового покоління» нині активно реєструються на території нашої держави. Особливо в Київській, Донецькій і Дніпропетровській областях.

Доктрина та діяльність Лєдяєва спричинили вкрай негативну реакцію з боку державних органів багатьох країн. Він був оголошений персоною нон грата в Російській Федерації (2002 рік), у Республіці Білорусь (2003 рік). У 2005 році йому заборонили в’їзд до Казахстану. На жаль, державні інституції України байдуже ставляться до таких ідеологій.

Висновки та пропозиції

Релігійна громада «Нове покоління» на чолі з пастором Олексієм Лєдяєвим за всіма ознаками цілком підпадає під визначення «деструктивний культ (тоталітарна секта)». Це авторитарна ієрархічна організація, що руйнує природний гармонійний стан особистості (внутрішня деструктивність), традиції, норми, звичаї, культуру загалом (зовнішня деструктивність).

Релігійно-політична доктрина та діяльність лідера «Нового покоління» чітко спрямовуються проти «зовнішнього світу». Це виражається в агресивному запереченні сучасного типу світової цивілізації — релігійного, морально-етичного, політичного, національно-культурного та правового устрою.

«Новий світовий порядок» — це підкорення людей за допомогою деструктивних психотехнік із метою встановлення тиранії нової «християнської» еліти. Нагнітання страху, знервованості, істеричного очікування близького кінця світу сприяють потенційній загрозі «ініціювання» катастрофи шляхом екстремістських заходів і навіть терористичних актів з боку членів «Нового покоління» в разі невідповідності фактичних обставин суспільного життя їхнім революційно-апокаліптичним очікуванням.

Цілком неприйнятною в умовах розбудови демократичної України є проповідь встановлення тоталітарного режиму в суспільстві з абсолютним пануванням певної ідеології. Реалізація цього проекту на практиці загрожує поверненням до темних часів хрестових походів, інквізиції, масових репресій, державного терору, міжрелігійного та міжнаціонального розбрату, міжнародних і громадянських воєн.

Отже, у контексті інтенсивних демократичних перетворень, міжрелігійної та міжконфесійної полеміки, загальної суспільної нестабільності в Україні діяльність релігійної організації «Нове покоління» пастора Лєдяєва є вкрай небезпечною. Тому українська держава повинна всіляко забезпечити всебічний захист своїх громадян від агресії з боку цієї релігійної спільноти, а також інших деструктивних культів (тоталітарних сект).


Джерела

1. Гранов Д. Украина — колыбель религиозного экстремизма // Свое мнение. — 2005. — 25 мая.

2. Пастор Алексей Ледяев. Новый мировой порядок // http://www.gospel.lv

3. Ледяев А. Проповедь «Евангелие царства» // Посольство Божье. 11 лет: Видеокассета. — К., 2005.

4. Ледяев А. Проповедь «Благословенное наследство» // Посольство Божье. 11 лет: Видеокассета. – К., 2005.

5. Максимюк В. Я не верю в «Новый мировой порядок» // Тимофей. — 2002. — № 8 (35) // www.timophi.org.ua

6. Стребиж В. Евангелие или экспансия // Тимофей. — 2002. — № 2 (29)// www.timophi.org.ua

Автор: Тарас Борозенець

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Сьогодні, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Сьогодні, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Сьогодні, 28 березня

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Сьогодні, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Сьогодні, 28 березня

Чехія виділить кошти на свою ініціативу щодо закупівлі боєприпасів для України Сьогодні, 28 березня

ЄС розблокував пільги для України, Косово йде в Раду Європи, "коаліція бронетехніки": новини дня Сьогодні, 28 березня

ЗМІ: Заява Макрона про відправку військ в Україну розлютила американських посадовців Вчора, 27 березня

Словенія приєднається до ініціативи Чехії із закупівлі снарядів для України Вчора, 27 березня

Естонія готова підтримати прем’єра Нідерландів на посаду генсека НАТО Вчора, 27 березня