№24, грудень 2007

Майбутнє немислиме без демократії

Розвиток України як самостійної та незалежної держави покликав до життя наукові дослідження, присвячені проблемам суспільно-політичної трансформації. Перед науковцями постало коло невідкладних завдань щодо дослідження проблем сучасного державотворення, оптимального входження Вітчизни до системи міжнародних координат, вивчення тих явищ і складових чинників, що детермінують формування власного місця в нинішній Європі й світі.

У рецензованій роботі зазначено, що нині вітчизняна політична система й інститути громадянського суспільства проходять складний і неоднозначний період розвитку. Лише завдяки ґрунтовному аналізу непростої еволюції політичної системи та її складових – владних інститутів, виборчої системи – можна дати адекватну оцінку демократичності нашого суспільства, ефективності діяльності державної влади та можливостей впливу на неї інститутів громадянського суспільства.

Історичний досвід свідчить: ефективний розвиток держави неможливий без розбудови громадянського суспільства – соціального устрою, за умов існування якого кожна спільнота та громадянин безпосередньо причетні до процесу державного управління. Зважаючи на це, автори монографії цілком слушно поєднали у назві роботи проблематику розвитку політичної системи та становлення інститутів громадянського суспільства, наголосивши на їх нерозривному взаємозв'язку. У цьому контексті наукова праця цілком органічно вкладається в загальну методологічну основу вітчизняних гуманітарних досліджень: адже в новітній українській історії та науці явище громадянського суспільства традиційно осмислюється переважно крізь призму взаємовідносин із державою.

Для подальшої демократизації суспільства, обрання європейської моделі розвитку влада та громадяни мають поєднати зусилля. Це передусім потребує не лише створення оптимальної інституціональної моделі правління та демократичних процедур, а й формування адекватної ціннісно-нормативної бази, утвердження в суспільстві стійкого позитивного консенсусу щодо норм та цінностей функціонування демократичної системи. Адже, як справедливо зауважують автори монографії, демократичний шлях розвитку країни це не чергова модель кон'юнктурної стратегії, а, по суті, цивілізаційний процес об`єктивного характеру.

Перебіг подій останніх років свідчить, що стан демократії в Україні не може задовольнити ані демократично орієнтованих політиків, ані український народ, ані міжнародні організації, які спостерігають за становленням України як сучасної держави і бажали б бачити нас у колі демократичних країн. Вагомою перешкодою на цьому шляху залишається й невелика, порівняно з європейськими країнами, впливовість інститутів громадянського суспільства. Відтак, на нашу думку, цілком логічним є творчий задум колективу авторів, що спонукав до появи даного дослідження, а саме – проаналізувати процеси розширення демократії західноєвропейського зразка та з'ясувати, що є особливим і спільним для поступу держав Європи в контексті утвердження демократичного устрою та формування відповідних цінностей в Україні.

У дослідженні настійно проводиться теза щодо перспектив розвитку України на засадах європейської демократії, її ціннісних вимірів. Такий підхід виправданий не лише історично, а й з огляду на обраний стратегічний курс нашої держави та потенційні впливи Європейського Союзу і континенту загалом за сучасного геополітичного розкладу сил. З другого боку, глобалізаційні процеси і виклики змушують українців брати за зразок цивілізаційні досягнення саме європейського континенту.

Не можна не погодитися із загальним висновком авторів про необхідність розвитку України на засадах європейської демократії, її ціннісних вимірів. Такий підхід виправдав себе в переважній більшості країн континенту. Відтак обраний стратегічний курс нашої держави на євроінтеграцію та потенціал Євросоюзу неодмінно спонукають її орієнтуватися на цивілізаційні досягнення саме Європи.

Висвітлюючи непрості трансформаційні перетворення в Українській державі, авторський колектив монографії широко застосовував метод порівняльного аналізу з метою глибшого з'ясування суті процесів, а також запозичення досвіду з практики європейських країн, національних особливостей їхнього демократичного поступу. В Європі нині нараховується близько 50 держав, різних не лише за розмірами, державними інститутами та політичними системами. Усі країни континенту мають власну неповторну правову історію, конституційний лад, вони доповнюють і урізноманітнюють політичний ландшафт континенту.

У рецензованій праці свідомо загострюється увага на складових життєздатності всіх (західно)європейських держав як досить впливових у сенсі впровадження і розширення географічних меж демократії: Великобританії, Франції, Німеччини, а також тих невеликих країн, які складають чи доповнюють свого роду барвистий політичний спектр континенту. Серед останніх названо не лише Австрію та Швейцарію, а й Люксембург, Ліхтенштейн чи Сан-Марино.

Розраховуючи на читацький інтерес вітчизняних політиків, аналітиків, оглядачів чи навіть пересічних громадян, автори свідомо загострювали увагу на питанні, як удавалося, скажімо, Швейцарії, Люксембургу чи Ліхтенштейну зберігати свою державність протягом багатьох століть поспіль? Адже сусідні з ними сильніші держави Франція, Німеччина та й інші воліли вельми часто загарбати суміжні території, слабші країни шляхом завойовницьких війн, тут не один раз прагнули сильні світу цього, передусім континенту, ствердити свій національний, а то й асиміляторський вплив. Водночас малі країни рішуче обстоюють власні національні інтереси, знаходять демократичні засоби розв'язання внутрішніх проблем й утвердилися на конкурентному полі сильніших гравців.

Водночас саме демократичний устрій, якому значною мірою відповідає устрій і нашої держави, слугує тим визначальним чинником, що об'єднує континент, із яким вимальовуються його подальші перспективи. Без поглиблення демократії, без повноцінної політичної системи і розвинутого громадянського суспільства як сутнісних складових її основи досить важко спрогнозувати успішний розвиток кожної держави і, зокрема, України. Саме тому для нашої держави імперативом часу є поглиблення демократичного розвитку, визнання в усьому державному і громадському житті верховенства права, розвиток демократичних процедур формування вищих органів влади й органів місцевого самоврядування. Не менш важливим є створення надійних механізмів стабілізації вітчизняної політичної системи на базі формування повноцінної багатопартійності, ціннісних детермінантів сучасного демократичного розвитку.

У монографії репрезентовано дослідження і прикладного, і фундаментального характеру. Це, безперечно, значно розширює потенційний загал читачів, для яких небайдужою є висвітлена у монографії проблематика.

Маємо відзначити логічну, добре продуману архітектоніку праці. Кожен із розділів має досить чіткі, коректні та влучні назви, що, безперечно, викличе додатковий інтерес читачів. Глибокого осмислення набули проблеми конституційних засад української державності, модернізаційних та цивілізаційних ознак політичних змін на сучасному етапі вітчизняного державотворення. Докладно висвітлено питання еволюції складових політичної системи (парламентаризму, інституту президентства, виборчої системи) у європейському та українському контексті. Окремо з'ясовуються сучасні виміри роботи Європейського парламенту, діяльності європейських транснаціональних партій. Безпосередньо проблемам взаємодії неурядових організацій та влади у виконанні низки соціально-гуманітарних завдань присвячено останній розділ монографії – «Засади зміцнення інституцій громадянського суспільства».

На увагу заслуговують і додаткові матеріали, які значно підсилюють теоретичну базу монографії. Насиченою є бібліографічна частина роботи, в якій, зокрема, репрезентовано значний масив іноземних і вітчизняних джерел із досліджуваної проблематики.

З огляду на викладені матеріали дедалі більше переконуєшся у справедливості твердження авторів монографії про те, що на рубежі ХХ–ХХІ століть доля України залежала від спроможності політичної еліти, державної влади та структур політичної системи сприйняти демократію як спосіб мислення й діяльності для всіх царин суспільства. Віднині подальше сходження України немислиме поза ціннісними вимірами демократії, у широкому контексті розвитку процесів на європейському континенті.

На нашу думку, ця монографія може стати корисною базою для подальшого проведення компаративістських досліджень у даній галузі знань. Вона не лише пропонує розв'язання актуальних наукових проблем, як-от: побудова ефективного механізму державного управління, налагодження взаємодії влади та інститутів громадянського суспільства, а й відкриває простір для подальших дискусій серед фахівців, тим самим виконуючи призначення серйозної наукової праці.

 

Автор: Леонід ШКЛЯР

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Сьогодні, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Сьогодні, 28 березня

Чехія виділить кошти на свою ініціативу щодо закупівлі боєприпасів для України Сьогодні, 28 березня

ЄС розблокував пільги для України, Косово йде в Раду Європи, "коаліція бронетехніки": новини дня Сьогодні, 28 березня

ЗМІ: Заява Макрона про відправку військ в Україну розлютила американських посадовців Вчора, 27 березня

Словенія приєднається до ініціативи Чехії із закупівлі снарядів для України Вчора, 27 березня

Естонія готова підтримати прем’єра Нідерландів на посаду генсека НАТО Вчора, 27 березня

Реєстр збитків від агресії РФ визначив дату початку роботи та пріоритетних постраждалих  Вчора, 27 березня

У Польщі заявили, що близькі до угоди з Україною щодо агропродукції Вчора, 27 березня

Глава МЗС Швеції: НАТО має створити більше стратегічних труднощів для Росії Вчора, 27 березня