Митець-алхімік. Світло крізь скло, світ крізь колір

Ювілей – як сигнал червоного на світлофорі: зупинись і поглянь довкола, куди йдеш, навіщо.
А для творчої особистості, такої, як львівський митець і дизайнер Роман Дмитрик, це можливість поділитися зі світом духовними плодами своєї праці. З цієї нагоди у Львівській національній галереї мистецтв відкрито виставку Романа Дмитрика. Вона так само багатогранна, як і його світогляд.

Бути львів’янином – бути паном

Роман Дмитрик належить до тих мешканців Львова, котрі створюють місту позитивний імідж висококультурного та європейського. Спосіб мислення і життя митця чітко проглядає навіть при короткому з ним знайомстві. Якось я попросила Романа показати місто моїм колегам – київським і московським журналістам. Гості були вражені феноменом цього львів’янина. «Це справжній львівський пан (у значенні «господин»), сам собі господар із почуттям власної гідності й поваги до кожного», – сказали вони. Бо Роман з когорти тих львів’ян, харизма яких голограмно відображає Львів із його історією, традиціями, культурою. Здається, він володіє тим таємничим кодом Львова, що приваблює й захоплює всіх людей у всі часи.

Виявляється, все просто: варто лише вибудувати у своїй душі гармонійне співіснування двох понять – львів’янина та митця і впродовж життя реалізовувати свої задуми. І тоді в тобі завжди житиме той львівський хлопчисько, який бігав замаяними черемхою й бузком околицями Львова, де було чимало дивовижних кам’яниць, таких собі маленьких палациків, де можна вилізти на стару австрійську водонапірну вежу і милуватися смарагдовою зеленню, в якій потопали казкові вілли, чи лазити по дуплах, щоб краще розгледіти білок…

– Бог любить людину, це я вже знаю з власного життєвого досвіду, – каже Роман Дмитрик. – І тоді інтуїтивно відчував цей захист, котрий сприймав як уседозволеність, і тому був нестриманим у своїх юнацьких забаганках. Коли ж тебе на поворотах життя заносить, то Господь тебе блокує в різний спосіб. Ось тоді важливо прийняти ситуацію належно і не нарікати на долю, а постійно слухати Його та робити правильний вибір.

Коли Роман Дмитрик у 18 років пішов працювати на Львівську кераміко-скульптурну фабрику до найвідоміших львівських гутників, почувався найщасливішою людиною. Юнак навчався у славетного майстра Романа Жука, який (у прямому значенні слова) народився біля гутної печі й володів такими таємницями, котрі не кожному доступні. У 80-ті роки львівська гутна школа славилася на всьому пострадянському просторі. Тоді зародився і перший Міжнародний форум гутного скла, організований знаним митцем Андрієм Бокотеєм, що й нині збирає найвідоміших склярів світу. Творчість Романа гартував вогонь львівської гути. З фабрики здібного учня скерували на навчання до Львівської академії мистецтв, він і тут мав хороших учителів – Богдана Галицького та Андрія Бокотея. Після навчання побував на літній практиці у «Європейському центрі скла» у Франції. Потім відвідав знаменитий завод «Баккара», ознайомився з колекцією скла в Луврі, творчими майстернями найвідоміших французьких художників, серед яких був Ян Зорійчак, брав участь у виставках у Познані (Польща). Згодом виникло бажання вийти з полону ужиткового мистецтва, бо він його переріс і як митець мав великі амбіції. Відтак захопився широкою палітрою можливостей технологічних процесів, котрі для нього відкрило гутне скло. Втілив сміливий артпроект зі скла у техніці термоформажу. Незмінний організатор і президент міжнародних форумів гутного скла академік Андрій Бокотей сказав: «Романа Дмитрика не зупиняють жодні техніко-технологічні труднощі. Його композиції позначені глибиною поетичного розкриття можливостей скла в найрізноманітніших знаково-асоціативних проекціях».

Творча особистість Романа Дмитрика завжди викликала зацікавленість у критиків від мистецтва. Знаний мистецтвознавець, президент Української секції Міжнародної асоціації арткритиків АІСА під егідою ЮНЕСКО
Зоя Чегусова не раз зазначала новаторський підхід художника-скляра до кожного свого творіння. А член-кореспондент АН України, професор Львівської академії мистецтв Галина Стельмащук присвятила не одну статтю «мистецьким розбіркам» творчої палітри Романа Дмитрика. В одній із них вона пише:

Роман, як істинний львів’янин, полюбляє посидіти за кавою у колі друзів, колег, приятелів. Він – творча особистість, яка постійно аналізує, роздумує, бачить свої помилки і не агресує, не скиглить, а робить те, що може зробити якісно. Сьогодні Роман Дмитрик активно працює як дизайнер інтер’єрів у співавторстві з відомою мисткинею в галузі декоративно-прикладного мистецтва Мартою Суханею. Це союз митців, що творить гармонію світла в інтер’єрах вілл, готелів, квартир, кав’ярень, офісів. Використання композиційних творів зі скла в оздобленні різних за призначенням помешкань вибудовує повногранний світ комфорту, який благодатно впливає на людину. І це той життєдайний позитив, котрий, вносить у буття митець, прагнучи реалізувати свої таланти. А талантів у Романа Дмитрика кілька. Він навіть спробував себе на ниві критика від мистецтва: був оглядачем елітарного московського мистецького видання. Коли я про це дізналася, попросила його написати кілька рядків про самого себе. І він погодився.

Виставка не являє собою традиційної ретроспективи, вона репрезентує теперішній стан мистецьких пошуків. Експозиція складається з двох розділів: скульптура в склі та графіка. Кожен із виставлених творів відповідає одному рокові. П’ятдесят творів – п’ятдесят років. Двадцять кольорових ксилографічних естампів символізують ранній період, коли я мріяв стати художником. Графічний ряд представлений двома серіями робіт: «Околиці древнього Львова» та «Львів, котрий зникає». Тридцять скляних скульптур відображають роки, тісно пов’язані з моїми естетичними пошуками в алхімії скла. Основу скляних скульптур становить нова серія робіт під загальною назвою «Мутації». Її на виставці органічно доповнюють тільки шість творів із попередніх серій. Вперше у Львові в такій кількості та якості експонуються твори, виконані в жанрі студійного скла.

Автор: Лариса МАРЧУК