передплата Українською | In English

12 червня

Виталий Кулик: Справа ставицького. Хто і навіщо вкинув “плівки”?

Поділитися:

Так сталося, що особою Едуарда Ставицького я почав цікавитися ще коли він був у владі.

Так сталося, що особою Едуарда Ставицького я почав цікавитися ще коли він був у владі. Вперше це прізвище виникло в 2007 році, коли Юлія Тимошенко звинуватила керівництво «Надра України» у незаконній видачі 19 ліцензій на видобуток нафти і газу. На той час Ставицький вже був головою правління НАК “Надра України”.

Потім його ім’я фігурувало у справі відчуження Межигір’я...

Вже перебуваючи на посаді міністра енергетики та вугільної промисловості України Ставицький був учасником кількох епічних скандалів, пов’язаних з “віджимом” активів. Його навіть Нестор Шуфрич обвинувачував у рейдерстві.

Вважається, що він особисто брав участь у створенні “мильної бульбашки” навколо сланцевого газу, який мав забезпечити українську енергонезалежність. Точніше сланцевий газ, дійсно міг би посприяти цьому, але міністерство вело дивні подвійні ігри з екологами, “зливаючи” технічну документацію противникам розробки сланцевого газу.

Після Майдану по самого Ставицького прийшли лише під кінець березня 2014 року.

Генпрокуратура разом з УБОЗ МВС України провела обшук в квартирі Ставицького, де знайшла 5 мільйонів доларів США, майже 50 кілограмів золота у злитках та коштовності.

Але сам Ставицький встиг втікти до Ізраїлю. Тепер він має ізраїльський паспорт та нове прізвище – Натан Розенберг.

Тут в мене багато запитань до постмайданної влади. Кілька тижнів злочинної бездіяльності в кінці лютого – початку березня 2014 року і тепер ми маємо цілий виводок “кримінальних мігрантів” за кордоном, яких не взмозі дістати.

Щодо самого екс-міністра таки було відкрито кримінальне провадження за фактами вчинення злочинів за статтями «привласнення, розтрата майна шляхом зловживання службовим становищем у особливо великих розмірах», а також «легалізація доходів, одержаних злочинним шляхом».

Чому я так детально розписую ніби-то відомі факти?

А тому, що сьогодні, читаючи деяких журналістів-розслідувачів, починає складатися враження, що п. Ставицький це такий собі “постраждалий бізнесмен”, якого переслідує українська Феміда.

Його слова та свідчення беруться на віру, а цитати та аудіозаписи розглядаються не критично і без загального контексту.

Нагадаю, Ставицький давно грає в “оперативні ігри”. Ще на початку 2016 року він вкинув до українського інформполя інформацію про нібито його контакти з Анатолієм Матіосом. Пізніше, він звинуватив головного військового прокурора в тому, що той через “третіх осіб” вимагає в нього 5 млн долл. Це сталося в квітні 2016 року, коли сам Матіос передав міністру юстиції Ізраїлю Аелет Шакед запит ГПУ про допомогу у розслідуванні проти Ставицького.

Я не виключаю, що контакти з Ставицьким у Матіоса були.

Але очевидно, що ніякої “змови” і “зради” не сталося, бо сам фігурант почав “вкидати” компромат проти військового прокурора. Але крім заяв Ставицький жодних підтверджень нібито вимагань так і не зміг представити, хоча це вочевидь змогло б вирішити купу питань для нього перед ізраїльською владою. Це, підкреслюю, був квітень 2016 року!

Візит заступників генпрокурора Євгена Єніна та Анжели Стрижевської відбувся в листопаді 2016 року! Тобто, вже було відомо, що Ставицький грає в якусь гру, вкидає окремі сюжети в інформаційний простір, звинувачує Матіоса.

Невже ви думаєте, що два зама голови ГПУ поїдуть до такого персонажа із пропозицією “порєшать”?

Потрібно бути дуже наївними, щоб повірити в таку легенду.

Обидва заступника генпрокурора – це фахові люди. Так само і Юрій Луценко не давав би їм подібних доручень через високий ризик “зливу” інформації від обвинувачуваного.

Справа в тому, що сам Ставицький вже в жовтні 2016 року здійснив кілька спроб вийти на контакт з слідчими прокуратури і виявив бажання ще раз поговорити про угоду зі слідством.

Угода зі слідством – неоднозначний інструмент. З одного боку суспільство вимагає “посадок”. З іншого боку, - як каже сам Юрій Луценко, - “Чого ми хочемо: наповнення бюджету, чи наповнення тюрем”.

Я не погоджуюся з цією логікою, бо вважаю, що такі люди як Ставицький не заслуговують на угоду зі слідством і мають бути за будь-яку ціну покарані.

Але в Україні є чинний КПК, який дозволяє “укладення угоди на будь-якій стадії процесу і будь-яка можливість укладення угоди має бути використана”.

Тому 13 листопада 2016 року і відбулося відрядження представників ГПУ до Ізраїлю та відома зустріч в одному з отелів Тель-Авіву.

В нарізці аудіо від Ставицького ми бачимо лише частину розмови. І будь-який експерт скаже, що фрагменти не клеяться міжсобою, там не вистачає епізодів. А вони, ці епізоди були. На це вказує вся подальша логіка слідства і дій ГПУ.

Ставицькому запропонували визнати вину, відшкодувати збитки і дати викривні покази щодо інших співучасників.

Наш герой вирішив потягнути та ухилявся від прямої відповіді. Анжела Стрижевська стверджує, що “підозрюваний на той період часу не був готовий до співпраці, а лише намагався затягнути процес”. Тому ГПУ вже в грудні 2016 року ініціювала процедури спеціального досудового розслідування .

Розслідувачі “Слідство.info” говорять, що після цих відвідин представників ГПУ до Ізраїлю прокурорські те і робили, що затягували терміни розслідування через досягнення позапроцесуальних домовленостей.

Якби ці “позапроцесуальні домовленості” існували, то чому тоді ГПУ послідовно реалізовували процесуальні дії: від пред’явлення остаточної підозри Ставицькому 24 грудня 2016 року – до винесення 8 травня 2018 року обвинувального акту за ознаками ч.5 ст.191, ч.3 ст.209, ст.366, ч.3 ст.358 КК України, який і скерований до суду. І як ми бачимо з 2016 по 2018 рр кваліфікація дій Ставицького не зазнала жодних змін.

Насправді, найдовші періоди затягування процесу по Ставицькому стосуються ролі суду у процесі — 9 місяців прокуратура чекала на дозвіл на спеціальне досудове розслідування . Ще близько 4 місяців адвокати підозрюваного знайомилися зі справою.

Саме судова система та недоліки процесуального законодавства залишаються «найслабшими ланками» у розслідуванні гучних корупційних злочинів. Прокуратурі тут не лишається нічого, окрім як слідувати процедурі. Може настав час цю процедуру відкоригувати?

Тепер головне!

Для чого Ставицькому підкидати журналістам “плівки”?

Справа в тому, що обвинувачення серьйозні і інкриміновані статті ККУ передбачають тривалий термін ув’язнення і конфіскацію всього майна. Окрім того, в Ізраїлі завершується екстрадиційний процес і Ставицький про це також знає. Йому потрібні контраргументи для того, щоб виставити себе жертвою шантажу та вимагання з боку українських чиновників.

Прокуратура відмовлялася перекваліфіковувати обвинувачення без угоди фігуранта із слідством.

А для Ставицького така угода може обернутися значними проблемами, бо він досі пов’язаний бізнес-інтересами і минулим з тими, кого йому пропонують “здати”.

Є також і конспірологічна версія. Кажуть, що Ставицький зустрічався з одним з кандидатів в президенти України і вони домовилися про синхронізацію дій по створенню “поясу проблем” для чинної влади. Хоча куди вже більше тих проблем у Порошенка.

В будь-якому разі наш “ізраїльський герой” вдався до звичайної для нього гри. Не виключено, що це лише перша порція уривків аудізаписів.

Ставицький знається на інформаційгому шумі і на скандалах. З яким захопленням він відгукувався про “плівки Оніщенка” ще влітку 2016 році в інтерв’ю українським журналісткам Світлані Крюковій та Севгіль Масаєвій.

“Справа Оніщенка стане для української влади скандалом рівня Ніксона... всі чиновники та владоможці серьозно посраждають”, - заздрив він.

Тому зараз плівки Ставицького можна розглядати як такий собі ремейк плівок Оніщенка.

І ще одне. Мене різанула синхронізація риторики у справі Ставицького в середовищі екс-регіоналів та професійних борців з корупцією. Першим хто кинувся коментувати ситуацію з розслідуванням “Слідство.info” був колишній прокурор Касько, якому донедавна самому закидали незаконне привласнення службових квартир шляхом використання підробних документів.

З іншого боку з подібними ж меседжами виступили речники “уряду України в Москві”. Співпадіння?

Я не відмовляю колегам іх “Слідство.info” в праві розслідувати та публікувати знайдені факти. У будь-якому разі, журналісти мають на це право. Я також не є адвокатом ГПУ, навпаки я іноді жорстко її критикую.

Але цього разу, друзі, ви явно мимо!

from-ua.com

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата